Разом зі своїм командиром в зону АТО відправилось ще 25 рівненських спецпризначенців. А нещодавно наші силовики отримали кількаденну відпустку, тож нам пощастило поспілкуватись із командиром.
Тимчасове перемир’я, про яке 24 червня оголосив Президент України Петро Порошенко, позбавило наших військових права відкривати вогонь по сепаратистах, ті водночас у можливості постріляти собі не відмовляли й одразу після тимчасового припинення АТО заходилися «посипати» кулями та мінами українських військових. У зв’язку з фактично безкарним обстрілом терористами позицій наших військових тимчасовий мир знову буде змінено на повноцінне продовження антитерористичної операції. Проте сепаратисти своїми діями показують, що, вочевидь, не надто переймаються таким рішенням й надалі продовжують обстрілювати силовиків. За останні кілька днів так званого миру загинуло майже два десятки українських військових. Про оголошене перемир’я, забезпечення силовиків необхідним, їх настрої та прогнози – у нашій розмові з Іваном Котяшем.
– Чи покращить оголошене Президентом перемир’я ситуацію на сході, чи не зіграє вона на руку лише сепаратистам?
– Більшість учасників АТО, з якими мені доводилось спілкуватись, не в захваті від такого розвитку подій, а прийняте Президентом рішення про тимчасовий мир називають скоріше необхідним політичним ніж стабілізуючим кроком. Адже у терористів з’явилась можливість не просто перевести дух, а й закріпитися на старих позиціях та облаштувати нові. Це був правильний крок - запропонувати «мирну руку», але терористи відповіли на неї ударом.
– Яка наразі ситуація із бойовим спорядженням? Чи відчутна там, на передовій, підтримка держави у цьому плані?
– Раніше військові, а передусім мобілізовані та добровольці, скаржились, що засоби захисту доводиться шукати самотужки. Купувати дороговартісні бронежилети можливість мав не кожен, тож забезпечували наших вояків, як у народі кажуть, «з миру по нитці…» Зазначу, що з бойовим спорядженням спецпризначенцям пощастило більше ніж мобілізованим, позаяк воно перейшло у спадок від розформованого «Беркута», тож на схід їхали більш-менш укомплектовані. Проте, міліцейські бронежилети не ті, які хотілося б мати. Вони переважно 4 - 6 класу захисту і не призначені для довгого носіння, тож за деякий час дають про себе знати, створюючи чималий дискомфорт. Виникали проблеми і з озброєнням, проте їх, на щастя, вдалось вирішити порівняно швидко. Харчування, мабуть, останнє з того, на що можна було б поскаржитись. Харчами їх забезпечує не лише держава та волонтери, а й місцеві. Принесені місцевими жителями харчі переварювали, пересмажували, аби уникнути прикрощів, адже траплялися й випадки отруєння солдат «вдячними» мешканцями сходу. Щодо підтримки держави, то нині вона значно відчутніша, ніж на початку проведення АТО. Незабаром і бронежилети повинні замінити на значно кращі.
– Як місцеве населення, що проживає у зоні АТО, ставиться до силовиків?
– Стосунки з місцевим населенням у співвідношенні можна розподілити 50 на 50. Хоча за час участі в антитерористичній операції траплялось бачити лише кілька випадків відвертої агресії з боку місцевих жителів, люди переважно нормально ставляться до бійців і кажуть, що їм добряче набрид неспокій в «рідних стінах». Коли стояли на одному з блок-постів, місцеві, виїжджаючи із зони бойових дій, просили, аби ми уже швидше увійшли в місто та вичистили його від терористів, адже вони творять там, що кому заманеться. Найбільше потерпають від самопроголошених «захисників сходу» власники малого та середнього бізнесу, адже з них «на потреби донецької армії» беруть, не питаючи.
Ключову роль на сході, звісно, відіграє антиукраїнська пропаганда. При зачистці одного з міст на сході місцеві розказували, що за добу до приходу силовиків містом їздили автомобілі з гучномовцями, через які сповіщали, що незабаром у місто ввійдуть фашисти й бандерівці і всіх, кого побачать, будуть розстрілювати. Не дивлячись на те, що місто від терористів давно зачистили, люди почали виходити з підвалів геть аж під вечір.
– Скільки ще може тривати цей конфлікт?
– Нині триває війна, яку можна назвати диверсійною. Усе робиться підло, «з-під тишку». Терористи грамотно планують свої атаки. На руку їм і «дірявий» кордон, через який на Донбас потрапляє різного роду підтримка диверсантам. Звісно, всі військові надіються, що мирний план Президента таки вдасться реалізувати. Якщо ж протистояння продовжиться і терористи добровільно зброї не складуть, тоді головне - чіткі команди керівників АТО. Передусім - перекрити кордон. Це у поєднанні з конкретними й чіткими командами дозволить за місяць навести лад на сході країни.
Їдучи на схід, – згадує Іван Котяш, – думав, як йому доведеться переконувати місцевих людей, що вони приїхали не задля того, щоб просто постріляти, а для стабілізації та врегулювання конфлікту. А тут у процесі спілкування з місцевими зрозумів, що більшість не потребує переконань. Їм не потрібні смерті, викрадення людей, не потрібні ані окремі республіки, ні жодні бойові дії. Тут, як і скрізь, хочуть нормально жити у мирній державі.
• Анатолій Андрієвський
