Та основним дійством виявився міжнародний військово-історичний захід «Берестецька варта», учасниками якої були озброєні мушкетами, пістолями, списами, шаблями, гарматами піші та на конях кремезні хлопці у латах козаків і польських вояків. Їх прибуло сюди, на місце колишньої битви, майже дві сотні з України, Білорусі, Польщі та Чехії, аби реставрувати ту битву на очах понад двадцятитисячної аудиторії.
Нагадаємо, що в червні 1651-го Богдан Хмельницький зі своїми соратниками зустрів під Берестечком 150-тисячне військо польського короля Яна Казимира. Та в розпалі запеклої січі союзник козаків кримський хан Іслам-Гірей ІІІ, підпільно домовившись із королем, утік з поля бою, захопивши в полон і самого гетьмана. Відтак перевагу у силі отримали поляки. Оточені з трьох боків військами ворога та з одного річкою Пляшевою, українські козаки очолювані Федором Джалалієм та Іваном Богуном, змушені були з усіх сил стримувати натиск. І щоб не опинитись у полоні та врятувати основні сили своїх військ 300 безстрашних козаків і селян залишилися стояти до кінця. Навіки…
За масштабами битви 360-річної давності, зрозуміло, військово-історичний захід був значно скромнішим. Але за характером - досить схожим. Одягнені у військові облаштунки, пошиті за історичними описами, та озброєні по-тодішньому представники обох «таборів» понад годину демонстрували деталі Берестецької битви. Розкотисті залпи стрілецької зброї, густий дим, дзенькіт шабель, іржання коней, бойові вигуки – все це нагадало присутнім краянам та гостям славне минуле, коли народжувалася вільна Україна, коли заради неї наші відважні предки не жаліли свого життя. Навіть один з учасників відтвореного бою у запалі отримав вогневе поранення в руку, але й він неохоче полишив «бій», аби отримати медичну допомогу…
Ще й досі ніхто точно не може назвати кількість полеглих на полі бою українських козаків та селян. Та знаємо достеменно: вони вірили в суверенну українську державу до останнього свого подиху.
Відтворену битву бачила і церква Святого Миколая, 1650-го року народження, що оберігає козацьку память у Берестечку й сьогодні разом з набагато молодшою церквою Святого Георгія та іншими тутешніми памятками архітектури національного значення. Бачили сонце і небо. На обличчях дорослих і навіть маленьких козацьких нащадків проглядалася і гордість, і неприхована печаль, і бажання служити гідно, як колись козаки Богдана Хмельницького, своїй Батьківщині під славне:
Гей, дай нам силу й відвагу,
Гей, Україні на славу,
Гей, Україні, наше славне товариство…
Гей, марширує – раз, два, три!
Тріпотіли на вітрі козацькі знамена, білими хмарками розбігалися лугами козацькі намети, вабили зір вишиті сорочки та смачно пахло козацьким кулішем.
Пригостився і собі стравою, приготовленою на вогні під відкритим небом. Смакував і уявляв кашовара – лисого козака-характерника, знавця трав і костоправа, умілого воїна та оповідника, поважну людину, з якою радилися і ніколи не сварилися. І мимоволі повторював подумки почуті на Берестецькому полі слова: «Такі свята мають нас обєднувати!».
Єднаймося! У нас є що боронити!
Юрій Береза
