Мала батьківщина «легендарного Павки»
– Музей у Вілії був створений до 15–тої річниці смерті Миколи Островського, – розповідає завідуюча сектором музею Світлана Шокун. – Він розташований у тому самому будинку, де свого часу проживала родина Островських. Звісно, перед тим приміщення було реставроване: від фундаменту до самого верху. Раніше до Вілії, на малу батьківщину Миколи Островського, приїздило дуже багато екскурсій з усіх куточків неосяжного Союзу. Тепер же колективні відвідування трапляються вкрай рідко. Якщо раніше приїздило в день 10-12 автобусів із екскурсантами, то нині приїздять поодинокі відвідувачі, а влітку інколи доїжджають організовані екскурсії дітей із оздоровчого табору «Корчагінець».
Хоча, кому цікаво, у музеї можна почерпнути багато інформації про дитячі роки Миколи Островського та його родину.
Зокрема для багатьох стане відкриттям той факт, що родина Островських не має пролетарського коріння, про яке постійно говорилося у радянські часи. Розвінчати цей міф допоможуть, зокрема, фотографії, розміщені на стендах музею. На світлинах дорого та охайно вдягнені всі члени родини. Вдивляючись у їхні обличчя, розумієш, що це інтелігентна сім’я, а зовсім не простолюдини–бідняки.
Перші згадки про перебування родини Островських у селі Вілія зафіксовані в церковній сповідальній книзі у 1848 році. У великий піст кожна сім’я обов’язково мала сповідатися і причащатися. Отож y ній зазначено, що таїнство сповіді здійснили Іван Васильович Островський (дід Миколи), його дружина та син Володимир. Дід був учасником героїчної оборони Севастополя у 1854-1855 рр. Батько письменника — Олексій Іванович — дуже рано, у 19–річному віці, одружившись з Іулітою Бондарчук, теж відразу ж відбув на військову службу. Був учасником російсько–турецької війни, вийшов у відставку в званні унтер–офіцера, нагороджений двома Георгіївськими хрестами. Відомо, що його перша дружина померла в 40–річному віці від холери і похована на сільському кладовищі. У 1895 році Олексій Іванович одружився вдруге з Ольгою Йосипівною Заєць, яка походила з родини чеських переселенців. Була освіченою жінкою, знала шість мов, писала вірші. Саме Миколі й передалися від матері приваблива зовнішність та чорні очі.
У сім’ї Олексія та Ольги Островських народилося шестеро дітей. Правда, дві молодші сестри Миколи померли маленькими, вони теж поховані на Вілійському кладовищі. Старожили села стверджують, що родина утримувала корчму, яка стояла на краю села, а також чайну в центрі Вілії. Зокрема, чайна розміщувалася у тому ж будинку, де й проживала сім’я Островських: у правій половині було житлове приміщення, а в лівій, за згадками жительки села Єфросинії Бондарчук, Ольга Йосипівна продавала чай, булочки та смажену рибу. Оскільки заклад розташовувався поблизу церкви, продавати горілку тут заборонялося. Хоча алкоголю в селі було вдосталь, адже у Вілії діяв винокурний завод, що давав «16, 428 відра горілки сорокаградусної річно». І належав він члену Державної думи, відомому російському акушеру–гінекологу Георгієві Рейну.
Стверджують, що Олексій Іванович практично не брав участі у вихованні дітей, а згодом узагалі залишив сім’ю. Він був азартним гравцем у карти і, програвши велику суму грошей, залишив родину без засобів існування. У 1912 році Ользі Йосипівні довелося залишити будинок, який був куплений у борг. Вона забрала дітей і перебралася до родичів: спочатку - в село Оженин Острозького району, а згодом у Шепетівку.
Отож Микола Островський, який народився у 1904 році, проживав у Вілії лише вісім років. Документів про те, що він навчався у місцевій церковно–приходській школі, не виявлено, хоча збереглися спогади жителя села Олексія Степанця, в яких він стверджує, що навчався разом із Миколою в одному класі. Саме за його словами у Вілійському музеї відтворено класний куточок. Ще варто наголосити, що у 1914-18 роках у цій школі викладала відома драматична актриса Наталя Ужвій. Уже будучи на піку слави, у 1975 році, вона приїздила до Вілії, щоб побачити місця своєї молодості. А вже після смерті Наталії Ужвій її чоловік передав речі актриси до музею, які й донині тут зберігаються.
Як гартувалась сталь. Китайська...
Про те, що книга Миколи Островського «Як гартувалася сталь» мала неабиякий розголос, свідчать хоча б її видання на таких мовах світу як бенгальська, пуншу, суахілі, японська, китайська. Що стосується Китаю, то досі Павка Корчагін там є кумиром для молоді. Зокрема, в 2000 році в Україні китайці знімали художній фільм за романом «Як гартувалася сталь». Китайську знімальну групу, яка виявила бажання побувати у Вілії, всіма правдами і неправдами відмовили від поїздки. А от кілька років потому в музеї побували китайські студенти, котрі навчалися в Одеській консерваторії, вони й подарували музею диски з кінофільмом про легендарного Павку на китайській мові. Прикро, але переглядати його відвідувачі за відсутності комп’ютерної техніки просто не можуть. А це могло б бути елементом оновлення роботи в музеї, до якого туристи забули дорогу. Вілія ж так припала до душі китайцям, що один із ник – Бін Чан - вже ставши доктором музикознавства Тянь-Шанського університету, приїздив ще кілька разів сюди на гостину.
Книга Миколи Островського «Як гартувалася сталь» була прикладом для наслідування мільйонам жителів планети. Нині ж молоде покоління взагалі не знайоме з життям і творчістю Миколи Островського. На запитання, про що книга «Як гартувалася сталь», у відповідь від школярів почула: про сталеварів. Звичайно, примушувати читати книги Миколи Островського, як це робили раніше, напевно й не варто, але зовсім нічого не знати про своїх земляків - не гоже. А ще інколи необхідно згадувати слова письменника: «Життя потрібно прожити так, щоб не було болісно за безцільно прожиті роки».
• Ольга Дем’янчук
