Чи планує Олексій Кособуцький повертатися в політику, що про неї думає, що в житті цінує найбільше і чому ніколи не ризикнув би повернутися у минуле, читайте в ексклюзивному інтерв’ю.
— Ви відмовилися брати участь в останніх місцевих виборах, у той час як багато ваших колег швидко “перефарбувалися” і рвонули на ці перегони. Чому?
— Моя позиція достатньо виважена і зрозуміла: кожен політик, який себе поважає, повинен мати певний політичний почерк. Якщо я прийшов від політичної сили, яка на сьогодні вже немає перспектив, то я і завершив своє депутатство у цій структурі. І ніколи собі не пробачив би, якби пристав до іншого політичного табору раніше, аніж мав би на це моральне право. Зараз це, напевно, для більшості дивина, але в моєму розумінні так мало би бути у всіх: якщо зайшов з цією політичною силою, давав якісь обіцянки, брав на себе зобов’язання - виконуй, незважаючи на зміну ситуації чи політичної кон’юнктури.
— Чи можна тепер стверджувати, що настав той час, коли Олексій Кособуцький може піти на вибори з іншою політичною силою?
— Гадаю, що так. Совість у мене тепер буде чиста.
Маємо кризу влади, а не ради
— Нині Ви перебуваєте в такому статусі, коли можете говорити відверто про обласну раду, незважаючи на те, як потрактують Ваші висловлювання. Як би Ви оцінили ситуацію, яка склалася в облраді? Чи завершиться там урешті-решт криза і в який спосіб?
— Вважаю, що ми маємо зараз не лише кризу обласної ради, а загалом кризу обласної влади. Адже гравцями у цій кризі є діячі як виконавчої, так і представницької гілок влади, фактично, першої політичної лінії нашої області. Ця ситуація засвідчує, що за відсутності влади область нормально живе і розвивається. І як це не дивно, я вважаю, що нинішнє безвладдя - не на шкоду, а на користь області. Усі підприємства, установи та заклади працюють, маршрутки їздять, люди живуть своїм життям, і небо на землю не впало. Тобто відсутність влади зовсім непомітна. А її зараз в області справді ніхто не помічає. Найбільшою прикрістю є те, що на місцевому рівні немає сильних політиків — винятково слабаки. З одно боку, змінюючи Ковальчука, влада вчинила нечесно, нехтуючи всіма правилами в політиці, яких мала б дотримуватися. Адже, умовно кажучи, регламент — це збірник правил, за яким гравці домовляються грати. Ним влада завжди нехтувала. Заміна Ковальчука, який насправді заслужив на те, щоб його замінили, відбувалася у грубий і лінивий спосіб — ніхто й не думав дотримуватися процедури. У цьому випадку наполегливість і заповзятість Ковальчука тренує і навчає представників влади політичної культури. Усіх без винятку. Зараз не зрозуміло, як ця проблема буде розв’язана. Конфлікт між цими двома полюсами засвідчив, що об’єднуючого фактора поки що немає. Я не бачу фіналу цієї історії. Так, контрольна акція нині у фракції «Батьківщина», яку очолює Микола Кучерук. До речі, він завжди вмів перемудрити сам себе. Побачимо, як станеться цього разу. Але будь-яка ситуація навчає. Гадаю, що деякі політичні сили зробили для себе висновки, одначе переконаний, що жодних висновків не зробила фракція БПП. Якщо до цього у ній була мінлива більшість, то на сьогодні очевидно, що її немає. Це якась “солянка” з різних людей і груп, в яку під вибори зібрали носіїв електоральних уподобань.
— Ви як людина з вагомим депутатським стажем, на які групи поділили б тих, які щоразу борються за депутатський мандат?
— Перша група — це люди, які йдуть в ради для захисту свого бізнесу. Це впливові особистості, які розуміють, що, не маючи запобіжних заходів від держави, власну справу у нас розвивати нереально, тому що держава агресивно налаштована до розвитку будь-якого бізнесу, і вони йдуть з метою убезпечити свої напрацювання. Є велика частка людей, які саме у такий спосіб захищають власний бізнес і йдуть у депутати не для того, щоб заробляти, а щоб захистити. З часом вони, як кажуть, починають відчувати смак депутатства і “підсідають” на держзамовлення. Друга частина депутатів і людей у владі — це просто нікчеми, які ні на що не здатні. Вони заповнюють вакуум, тому що нормальна і тверезомисляча людина навряд чи захоче йти у політику. Знову ж таки — це амбіційні люди. Багато з них тупі, безтолкові, але вчасно вловили хвилю, зрозуміли, що можна зайти на певній риториці, чи то патріотичній, популістській чи якійсь іншій, а потім, мовляв, розберемося. А далі ще цікавіше. Якщо людина інтелектуально обмежена, вона й не знає, що з тією владою робити. Вимагати хабар за голосування чи за підпис? І це найстрашніша сфера діяльності наших політиків. Інша категорія діячів приходить, вивчає систему, повноваження і вибудовує схему, яка дає можливість отримувати прямий дохід. Це розумніші, далекоглядніші обранці. І дуже маленька кількість, а подеколи їх немає зовсім — це люди з державницьким мисленням, які насамперед дбають про справжні зміни, про громаду і народ. Якщо в людини замало амбіцій або характеру і духу, матеріального ресурсу для свого існування, то вона дуже швидко розуміє, що це війна з вітряками, яка нічого не дає, це пропалювання свого життя без будь-якого результату. Така людина ламається або відходить від політики і стає частиною сірої загальної маси, ще більше зневірюючись у житті.
Друзям – усе, ворогам — нічого
— Свого часу Ви були головою бюджетної комісії облради. Наскільки справедливо, на Ваш погляд, облрада розподіляє бюджетні кошти, і чи використовує вона сповна свої можливості для того, щоб область могла більше заробляти грошей?
— Насправді з кожним скликанням рада стає примітивнішою. Нині функції облради, і бюджетної комісії в тому числі, зводяться до того, що хто впливовіший, той для свого округу більше грошей і урве. Немає ніяких пріоритетів. Формально ми приймаємо програму соціально-економічного розвитку, але насправді давно вже не чули, які головні пріоритети, головні напрямки фінансування, які в нас стратегічні плани тощо. А які з такою владою можуть бути стратегічні плани? Ніяких. На сьогодні ніхто ними не займається. А картина є такою: якщо я можу забезпечити голосування за мої об’єкти, я роблю це. Не важливо, чи потрібні в тому чи іншому селі нові школа і дорога, чи ні. Якщо ти не у владі і не в більшості, то твоєму округу нічого не світить. Бо ж політично недоцільно підтягувати свого опонента фінансово і створювати йому позитивний імідж. На сьогодні влада працює саме так. Ми спостерігаємо за політичною боротьбою і хижацьким розподілом грошей громади. За мого керівництва бюджетною комісією кошти на ремонт та будівництво доріг кожному району виділялися пропорційно, залежно від протяжності доріг. Відповідно до цієї пропорції вони й розраховувалися. Ми також стежили, щоб був рівномірний розподіл коштів на об’єкти та соціальну інфраструктуру. Зрозуміло, що і тоді був вплив з боку правлячої партії, але разом із тим був і паритет у тому, що при розподілі обласних коштів позиція депутатів облради була головною. А вже гроші з державного фонду регіонального розвитку йшли через підпис голови облдержадміністрації, тобто в напівручному режимі, так би мовити, для своїх. І тоді, і нині кошти з різних фондів розподіляються за принципом “Друзям усе — ворогам нічого”. Єдиною відмінністю є те, що зараз за такою ж формулою розподіляються й обласні кошти.
— Як нині живеться бізнесу?
— Краще, аніж раніше, але це стосується тих його представників, які вижили. Україна пройшла достатньо потужну фазу спаду економіки. Можливо, лише в цьому році ми відштовхнулися від дна, й економіка починає розвиватися. Це правда. Але, знову ж таки, держава до цього не має жодного відношення. Діють заборони на перевірки, і їх справді стало менше. Одне слово, тому бізнесу, який залишився, який вижив, жити стало легше. Але кількісно він значно скоротився. Хтось набрав кредитів, з яких не зумів вибратися, хтось втратив ринки збуту, хтось позбувся можливості розвивати бізнес, який “годувався” з бюджету.
— Свого часу говорили, що одна з комерційних структур у Костополі звинувачала Вас у тому, що чините перепони для приходу в місто потужного інвестора.
— Історію під назвою «Українські лісопильні» — і монтаж обладнання, і запуск нового виробництва — я підтримував від першого ж її дня. Я сам як власник двох деревообробних підприємств добре розумію, що нову справу треба лише вітати. Але той стиль і та манера нехтування інтере-сами громади, з яких вони починали, викликав обурення серед громадськості. У якийсь момент я справді сформулював загальне бачення, мовляв, треба домовлятися з містом. Адже йдеться про величезні потужності, після запуску яких будуть розбиті дороги, знищена інфраструктура. Є й екологічні моменти. А представники цієї фірми відреагували так, буцімто це моя боротьба за власні економічні інтереси. Насправді я перебуваю в хороших стосунках з власниками лісопилень, у нас немає жодних проблем. Цей діалог мала б вести місцева влада.
— А лісу на всіх вистачить?
— Так. Вони вчинили розумно у зв’язку з тим, що з України заборонили експортувати кругляк. Заборона на тверді породи вже працює, а на сосну буде з 2017 року. Згадане підприємство здійснюватиме первинну переробку. Кругляк будуть розпилювати на дошки різної товщини, сушити, пакувати і продавати за кордон. Потужності у них величезні — залізничний склад на день.
Я обов’язково матиму власний літак
— Знаю, що Ви маєте власний літак, закохані у небо. А з чого все починалося?
— На жаль, поки що не маю власного літака, але обов’язково його матиму! (Сміється - В.Б.). Я з дитинства займався авіамодельним спортом, який мене привів на змагання на аеродром Воронів, що належить ТСОУ. З 15 років почав стрибати з парашутом, літати на планері, завжди марив небом і хотів бути льотчиком. Життя так склалося, що пішов іншим шляхом. Проте через 20 років повернувся в клуб і зараз літаю на планерах, беру активну участь у житті клубу і мрію про свою власну авіаційну техніку.
— Рік тому Ви заснували в Костополі газету «Костопільщина XXI століття». Яка мета цього проекту — бізнесова чи інформаційна?
— Не бізнесова — це точно, бо за рік не заробив ні копійки, але багато витратив. Це не бізнес, але я був до цього готовий. Мета, очевидно, інша. Колись у Костополі була хороша районна газета, тоді її редактором був Петро Велесик. А потім вона стала органом, який обслуговує владу, - яка була влада, таку й обслуговували. Фактично у районі упродовж багатьох років інформацію подавали однобоко, і в цьому болоті наш район спав дуже довго. Завершуючи свою політичну діяльність, володіючи певним політичним досвідом, постійно живучи в райцентрі, я вважав за свій обов’язок створити нормальну незалежну газету, інформаційний орган, який вестиме діалог і з владою, і з людьми. Упродовж перших кількох місяців ми спостерігали ажіотаж, коли люди просто лякалися. Газети боялися, як вогню, бо вона - проти влади. Але ми розгойдали це сонне царство, і тепер нашу газету сприймають спокійно, її читають і адекватно реагують. Ми зважено подаємо інформацію. Тож проект буде розвиватися. Більше того, розглядаю варіанти щодо FM-радіо, можливо, буде навіть проект, пов’язаний з телебаченням.
— Чим ще мрієте зайнятися, у чому себе реалізувати?
— У моєму житті все склалося так, що займаюся тим, чим хочу. Моє хобі — планерний спорт. Займаю активну громадянську позицію, маю інструменти впливу. Мені подобається бізнес як виробництво. Вважаю себе збалансованою людиною. У політику, яку розглядаю як хобі, теж прийшов тому, що мав вільний час. Звісно, розглядав її і як захист себе й свого бізнесу, але більше — як заняття корисною справою у вільний час.
Прагматизм, холодна голова і жодних емоцій
— Які уроки для себе винесли за час перебування у політиці?
— Насправді висновки дуже прості, навіть класичні. Не можна вірити тим, хто тебе хоча б один раз зрадив. Не можна заходити в політику без команди, без переконань і без логіки своїх політичних дій. Я для себе загартувався в плані незастосування емоцій у політиці. Тут має бути прагматизм і холодна голова. Хто грає в гру, повинен це чітко усвідомлювати.
— Ви справляєте враження цілком незалежної людини. Що для цього треба мати?
— Треба бути просто незалежним, відчувати себе таким, дослухатися до свого серця - і більш нічого. Незалежність — це не лише твої гроші, твій дохід, це щось внутрішнє. Я з дитинства протестував проти будь-якого диктату, не дозволяв ніколи, щоб мною хтось управляв, а інші до цього ставляться спокійно і навіть не уявляють, що може бути інакше. Тут усе залежить від того, як ти внутрішньо себе відчуваєш. Не повинно бути страху перед чимось чи кимось. Людина повинна бути вільною, легкою і відчувати, що центр Всесвіту — це саме вона. Тоді буде незалежність і для країни. Це такий етап, через який необхідно пройти всім. От візьміть зараз Білорусь - Радянський Союз. Чистенько, акуратно всюди, але люди закомплексовані, іноді нагадують дітей в дитсадку — безпосередні і наївні. Там увечері ніхто навіть вулицями не гуляє. Якби вони потрапили в наше хижацьке середовище, то пропали б. Ці люди залякані, вони залишилися в тій епосі. Я зрозумів, що не хочу назад у те суспільство і в ту атмосферу. Так, у нас багато агресії, зла, жорстокості, але в нас більше свободи для кожної людини. Інша справа, хто як використовує цю свободу.
— Ваш прогноз щодо того, чи мине політична криза в облраді після 17 червня?
— Моє бачення таке: мають поставити питання про поновлення Ковальчука, і провести цю процедуру законно. Певна річ, що буде і питання про звільнення, бо він не має підтримки серед депутатів. Іншим цікавим моментом буде те, чи знайдеться достатньо голосів для підтвердження повноважень Олександра Корнійчука, тому що його хоча б формально треба обрати ще раз. А пристрасті розбурхалися, багато хто з інших гравців відчув запах крові і теж хоче претендувати на це крісло. Я не думаю, що голоси легко наберуть. Може з’явитися інша кандидатура, імовірно, це буде Микола Кучерук. Усі варіанти розглядаються, про них шепочуться, але ніхто ні до чого поки що не домовився. Обранці хитрують, блефують, зустрічаються і обманюють. Словом, як у політиці.
• Василь Бурченя
