- Маємо сил виховати своїх дев’ятеро, то й для неї знайдуться, - каже Валерій Мусійович. – Знаєте, я дванадцять років пропрацював у школі і, зрештою, зробив висновок, що те, що я говорю, чого навчаю, не дає бажаних сходів. Треба щось робити – доводити свої слова, переконання справою.
Дім милосердя, що його створено у Вежиці, офіційно зареєстрований як благодійна організація. Насправді ж – це ніби друга родина для людей, котрі в останні роки потрапили сюди з Кіровоградщини, Херсонщини та інших куточків країни. Подібних недержавних соціальних закладів є лише два в Україні, інший – теж на Рівненщині, у Сарнах.
- Я жила в маленькому селі, є інвалідом від народження. Доглядала мене мама, - розповідає Тетяна, котра родом із Кіровоградської області. – Та кілька років тому ненька померла, а батько не зміг перенести втрату і тяжко захворів. Догляд потрібен був нам обом. Я ж навіть голови без сторонньої допомоги не можу підняти з подушки. Через різницю у віці нас могли взяти тільки у різні інтернатні заклади. Зрозуміло, що розлучатися ми не хотіли, адже, крім одне одного, більше нікого не маємо рідного у цьому селі. Та, дякуючи Богові, зустріли брата Валерія. Він погодився нас обох забрати у Дім милосердя. Ми тут почуваємося дуже добре. Маємо хороший догляд. Ліпшого годі й бажати.
...Віка потрапила у Вежицю з Херсонської області. Родинного тепла дівчина не знала ніколи, адже мама відмовилась від неї ще в пологовому будинку. У дванадцять років на візочку вона пробралася у кабінет директора, знайшла там особову справу і спробувала віднайти рідних. Марно. Вже аж тепер допоміг їй у цьому Валерій Кузьмич, хоча повернути родину дівчинці так і не вдалося.
- Трагічною є доля кожного з цих людей, - каже Валерій Мусійович. – Найстаршим із них – дідусеві Василю та бабусі Агафії – вже 86 років, наймолодшій Галині - 20. Коли хтось із сторонніх потрапляє у Дім милосердя, то зазвичай буває шокований цим і кардинально змінює своє ставлення до життя. Люди бачать, що їхні проблеми – просто ніщо проти трагедії моїх підопічних.
Бажаючих залишити державні інтернатні заклади і потрапити до цієї оази добра у віддаленому поліському селі є чимало. Звісно, всіх не вдасться прихистити. Проте Валерій Кузьмич хоче допомогти ще кільком інвалідам – для цього планує ще більше розбудувати Дім милосердя.
- Перед такими людьми варто низько схилити голову, - зазначив, побувавши у Вежиці під час робочої поїздки до Рокитнівського району голова облдержадміністрації Василь Берташ. – Добре, що є такі люди, котрі вболівають і за державу, і за її майбутнє, і за знедолених та літніх.
Голова облдержадміністрації ознайомився з умовами проживання в Домі милосердя та від себе особисто надав для його потреб матеріальну допомогу в розмірі п’яти тисяч гривень, а також музичний центр. При цьому Василь Берташ запевнив, що візьме на особистий контроль усі соціальні заклади області, де проживають інваліди та літні люди. Вони, зазначив, не повинні ні в чому відчувати потреби.
Світлана Тубіна
