На Черкащині, де я народився, в мої дитячі, юнацькі і пізніші роки радянська влада продовжувала знищувати святі храми, старовинні пам’ятки історії та культури, витоптувала дощенту, дотла все святе з душ людських. У моєму районі були зруйновані всі церкви, і багато моїх односельців вимушені були хрестити своїх дітей таємно. Про Бога учителі у школі нам казали, що його немає.
Але моя мама крадькома молилася Богу, а моя бабуся була дуже набожною. У страшні роки гонінь, переслідувань і цькувань християн вона залишалась вірною Всевишньому. Її четверо синів, у тому числі мій батько, під час Другої світової війни були мобілізовані до лав Червоної армії і воювали на різних фронтах. Усі повернулися додому живими і здоровими. Хіба це не диво! Твердо переконаний, що їх врятувала молитва їхньої матері. Така велика сила материнської молитви!
Як це не парадоксально, але я прийшов до Бога завдяки читанню атеїстичної літератури. Річ у тім, що в ній інколи вміщувалися цитати з Біблії, і слова Божі вражали мою душу, я відчував їх незвичайність. Вирішив за будь-яку ціну дістати і прочитати Святе Письмо. Незабаром така нагода трапилася. Під час праці над кандидатською дисертацією у бібліотеці імені В.І. Леніна в Москві я виписав Біблію і читав її декілька днів. Переконався – Всевишній над нами!
Зміцненню віри послужив один із випадків у моєму житті. Перебуваючи у відрядженні в Києві, я зайшов до храму помолитись. До мене підійшла незнайома жінка поважного віку і сказала мені тільки сім слів. Але яких слів! Тебе любить Господь, ти Божий, ти спасешся.
Згодом повне видання Біблії подарував мені священник, що лікувався у моєї дружини-медика. З того часу я почав наповнювати свою душу Словом Божим. Пізніше у мене виникла думка вивчати Святе Письмо напам’ять. Я вивчив і переказав напам’ять настоятелю Свято-Миколаївського храму в Острозі отцю Юрію увесь Новий Заповіт (чотири Євангелія, Апокаліпсис, Діяння святих апостолів, Соборні послання святих апостолів Якова, Юди, Петра, Іоанна, Павла), увесь Псалтир (151 псалом, тропарі з молитвами, 9 пісень), а зі Старого Заповіту – «Книгу пророка Даниїла», «Книгу Екклізіястову або Проповідника», «Книгу пророка Михея».
Своєю працею я переслідував декілька цілей:
– виконати її на славу Божу, на славу України;
– відродити давню традицію монахів вивчати Святе Письмо, особливо Псалтир, напам’ять;
– ґрунтовно дослідити витоки християнства, процес його становлення і розвитку;
– глибше пізнати Бога. Цьому сприяла і та обставина, що під час моєї зустрічі зі священником між нами незримо був присутній Бог. Біблія гласить, що де двоє або троє зберуться в Моє Ім’я, там Я посеред них;
– спонукати парафіян Свято-Миколаївського храму у місті Острозі частіше читати Біблію, черпати звідти дорогоцінні перли;
– дати поштовх до того, щоб у мене з’явилися послідовники.
У пісні третій Псалтиря дається настанова християнину такого характеру: «Нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, нехай не хвалиться сильний силою своєю, нехай не хвалиться багатий багатством своїм. Той, хто хоче хвалитися, нехай хвалиться тим, що розуміє і знає Господа».
Для розуміння Господа я багато працював на полі Божому, на полі смиренному. Працював удень і ввечері, працював і тоді, коли Острог уже мостився на сон, і навіть тоді, коли місто вже бачило сни. Я не примушував себе вивчати слово Боже, а робив це з радістю. Ішов до столу, наче до престолу!
У цифровому вираженні моя праця складає 1005 сторінок. Пригадуєте святий Серафим Саровський молився Богові, стоячи на камені на колінах, тисячу днів і ночей. Тільки не подумайте, що я хочу порівняти славетний подвиг святого з моєю працею. Тут збіг чисел. Мій ужинок на полі Божому значно скромніший.
Я багато читав висловлювань різних авторів про значення Слова Божого в житті людини. Але, на мій погляд, найкраще про це сказав апостол Павло в «Посланні до євреїв», глава 4, вірші 12. 13: «Бо Слово Боже живе і дійове та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків. І судить помисли й наміри сердечні. І немає створіння, схованого від Нього, але все оголене і відкрите перед очима його. Йому дамо звіт».
Порівняно за короткий період часу я вивчив і переказав напам’ять священнику чотири Евангелія, Апокаліпсис, Діяння святих апостолів, Соборні послання святих апостолів Якова, Юди, Петра, Іоанна. Це пояснюється тим, що «Книга книг», «Книга мудрості» була для мене настільною. Я читав і перечитував названі матеріали з Біблії, що принесло вагомі плоди. А от коли почав студії над Соборними посланнями святого апостола Павла, то зіткнувся з певними труднощами. У деяких його посланнях є місця, які важко зрозуміти. З цього приводу апостол Петро у другому посланні (глава 3, вірш 16) писав, що у посланнях Павла «...є дещо малозрозуміле...» Стикаючись з таким малозрозумілим, я подумки звертався до апостола Павла з проханням, щоб він пояснив, що він хотів нам донести з глибини віків. Перечитував по декілька разів послання – і зміст їх ставав зрозумілим.
Із глибоким хвилюванням я приступив до вивчення Псалтиря. Жодна книга не прославляє Бога такими чином, як Псалтир. Читання псалмів дуже корисне для людської душі. Псалми безперестанно оспівують Бога піснями похвали, зміцнюють віру. Вони, як сонце, освітлюють, як вода, очищають, і як вогонь обпалюють, як єлей помазують, похоті тілесні гасять і гнів угамовують, демонів відганяють, диявола осоромлюють. Одного разу братія запитала Іоанна Золотоустого, чи корисно залишати читання Псалтиря? А він відповів, що краще сонцю зупинитися в небі, ніж перестати читати цю книгу.
До речі, 120 псалом на Місяці прочитав напам’ять американський астронавт полковник Джім Ірвін. Коли він ішов поверхнею Місяця, у нього з-під ніг піднімався густий пил. Він поглянув униз і побачив, що земля – як кулька, яку можна було взяти в долоні людських рук. Джім подумав: якщо земля таких розмірів, то яка ж тоді людина. Пилинка? Найменша частинка пилинки!
У тогочасній світовій пресі з’явилася інформація (про достовірність її важко судити), що американців попередили на Місяці: ще раз сюди прилетите – будете знищені. Після тріумфального польоту припинилося виконання наміченої програми польотів на Місяць.
У «Книзі пророка Даниїла» мене вразили три його пророцтва. Перше пророцтво стосується видіння царя Валтасара, який влаштував великий бенкет для тисячі своїх вельмож, жінок і наложниць. Усі пили вино із золотого і срібного посуду, що його захопив батько Валтасара цар Навуходоносор в Єрусалимському храмі. Славили богів золотих, срібних, мідних, залізних, дерев’яних. І раптом на стіні палацу біля свічника з’явилась невидима рука, яка писала слова: мене, мене, текел, упарсін. Ні мудреці, ні віщуни, ні чаклуни, ні заклинателі не могли пояснити значення цих слів. Лише Даниїл пояснив цареві: мене, мене означає, що царство твоє буде зруйноване, текел – що ти зважений на вазі і виявився легким, а упарсін означає, що твоя держава буде поділена між персами і мідянами. Незабаром Валтасар був убитий.
Нещодавно я бачив дивний сон, що має деяку схожість із видінням Валтасара. Мені наснилось, що з неба падає потужний потік світла на стіну одного з Острозьких будинків. Буква за буквою писались слова: тут народився святий. До сьогоднішнього дня я не можу розгадати значення цього сну, і ніхто мені не допоможе, бо таких пророків, як Даниїл, немає не тільки в Україні, а, мабуть, і в цілому світі.
Щодо другого пророцтва, то в ньому повідомлялося про прихід Месії на землю, який буде погублений без вини. Також Даниїл пророкував про воскресіння мертвих, одні з яких встануть до вічного життя, а іншим судитиметься наруга, вічна гидота.
Великою мудрістю пронизана «Книга Екклізіястова або Проповідника». Екклізіяст стверджує, що немає нічого нового під сонцем. Усе, що зараз є, воно вже було, а те, що має статися, уже відбувалося, бо Бог відтворює минуле. Пророк підкреслює, що для всього свій час і година своя, кожній справі під небом: час родитися і час помирати; час садити і час збирати посаджене; час вбивати і час лікувати; час руйнувати і час будувати; час плакати і час сміятися; час ридати і час танцювати; час збирати каміння і час розкидати каміння; час обіймати і час ухилятися від обіймів; час мовчати і час говорити; час кохати і час ненавидіти; час війні і час миру.
Я був подивований висловом Екклізіястовим: «У великій мудрості багато печалі, і хто примножує пізнання, примножує печаль». Думалось мені, що в стародавньому суспільстві з низьким рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин не було грунту для виникнення такої думки. А вона виникла і знайшла своє підтвердження аж у XX столітті. Згадайте Хіросіму, Нагасакі, наш болючий Чорнобиль.
Щодо Чорнобиля, то в 1919 році його відвідав перший Президент Української академії наук Володимир Вернадський. Він записав у своєму щоденнику, що це місце навіює на нього містичний жах. Вчений передбачив у Чорнобилі катастрофу планетарного масштабу за багато років до неї.
Викликає зацікавлення «Книга пророка Михея». Його міркування про те, що народи перекують мечі свої на рала, а списи свої на серпи, не втратили актуальності до сьогоднішнього дня. Декількома штрихами він змальовує тогочасне суспільство, в якому чиниться зло, панує брехня, начальники вимагають подарунків, судді судять за хабарі, а на ринках продавці використовують обманливу вагу. Якщо перекинемо місточок на сучасність, то побачимо у ній багато схожого зі стародавнім світом.
Хочу поділитися своїми роздумами над текстом молитви «Отче наш». Читаючи і перечитуючи її, я помітив, що у текст молитви вкралася помилка. Мова йде про вислів «і не введи нас у спокусу». У ньому діяльність, яка притаманна дияволові, приписується Богові. Адже диявол спокусив Єву, спокушав і продовжує спокушати людей, спокушав самого Ісуса Христа. А Бог не спокушає нікого. Про це свідчать докази, які вражають своєю переконливістю. Святий апостол Яків у Соборному посланні (глава 1, вірші 13, 14, 15) зазначає: «у спокусі ніхто не кажи: Бог мене спокушає, бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого. Але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю. Похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть».
Бог не тільки не спокушає людей, а, навпаки, допомагає їм подолати спокусу. У «Першому посланні до коринфян» (глава 10, вірш 13) святий апостол Павло підкреслює: «Вас спіткала спокуса ніяка інша тільки людська, і вірний Бог, який не попустить вам, щоб ви були спокушені більше ніж можете, але разом із спокусою дасть і полегшення, щоб ви могли перенести».
Про людські спокуси у главі 18 (вірш 7) говорить і євангеліст Матфей: «Горе світові від спокус, бо потрібно, щоб прийшли спокуси, але горе такій людині, через яку спокуса приходить».
І наостанок. У Святому Письмі не знаходимо жодних згадок про те, що Бог спокушав людину. Помилки, допущеної в тексті молитви «Отче наш», уникає перекладач Острозької Біблії українською мовою, лауреат Шевченківської премії Рафаїл Турконяк. Замість вислову «і не введи нас у спокусу», він вживає вислів «і не дай нам зійти у спокусу». Думається, що у цьому випадку допущена стилістична погрішність. Краще було б сказати: «і не дай нам увійти в спокусу».
У Біблії, перекладеній Іваном Огієнком, вислів «і не введи нас у спокусу» замінюється на вислів «і не введи нас у випробування». Але, як свідчить Святе Письмо, Господь Бог випробовує людину. Він випробовував, по-перше, Авраама, який приносив у жертву Ісаака та багатостраждального Іова. По-друге, про випробування Богом людини йдеться у псалмі 16, вірші 3: «Ти випробував серце моє, вночі відвідавши мене. Ти випробував мене і не знайшов у мені неправди, думки мої не розходяться з устами моїми». Інформацію про випробовуванням Богом людини знаходимо у псалмі 65, вірші 10, у псалмі 138, віршах 1, 23, а також у «Посланні до римлян» святого апостола Павла у главі 8, вірші 27.
Нещодавно Папа Римський Франциск прийняв одноосібне рішення, щоб у церквах Італії в молитві «Отче наш» замість помилкового вислову звучав вислів «і не дозволяй нам піддатися спокусі». У нас таке зауваження щодо цього варіанту молитви: все ж таки людина до певної міри піддається спокусі, про що свідчать святий апостол Павло у «Першому посланні до коринфян» (глава 10, вірш 13) і святий апостол Яків у «Соборному посланні» (глава 1, вірш 14).
Пропоную у тексті молитви «Отче наш» вислів «і не введи нас у спокусу» замінити одним із наступних: і відведи (або вбережи) нас від спокуси; і дай (або допоможи) нам побороти спокусу; і не дай нам увійти у спокусу; і не дай нам впасти у спокусу; і не дай нам спокуситися; і випробуй наші серця; і пізнай серця наші.
На наш погляд, вислів «і не введи нас у спокусу» найкраще замінити висловом «і відведи (або і вбережи) нас від спокуси, бо у цьому випадку при звучанні молитви майже не помітні внесені зміни. Такий вислів дасть можливість парафіянам легко і безболісно перейти до нового варіанту молитви.
Звичайно, будуть і інші пропозиції щодо виправлення помилки у тексті молитви. Обговорення їх допоможе вирішити цю проблему. Тоді молитва «Отче наш» у наших святих храмах зазвучить правдиво.
У найбільшому за обсягом 118 псалмі (вірш 162), висловлюється думка, що Слово Боже викликає у людини почуття втіхи, приємності: «Радію від слів Твоїх, як той, що одержав велике багатство». І я радів від вивчення Святого Письма. Мені час від часу посилалась радість, яку найчастіше я відчував, стоячи в храмі під час молитви. Було багато випадків, коли мимоволі, сам собою з грудей виривався радісний крик: «Боже, Боже, Боже...». Коли я воздавав хвалу Всевишньому, то здавалося, що уста самі славлять Бога. Це важко передати словами, це потрібно пережити.
Вивчаючи Святе Письмо, дійшов висновку, що і диявол мстить нам за прийняття християнства і його поширення. Задумайтесь над таким фактом. Із часу прийняття християнства у 988 році до часу, коли Україна була прив’язана до московської колісниці у 1654 році, минуло рівно 666 років. Диявольське число. Випадковість? Не думаю. Відтоді до сьогодення біда за бідою, і горе за горем ідуть до нас від північного сусіда.
Я вдячний святому Богові, бо відчував його підтримку в процесі моєї праці. Дякую отцю Юрію, який приймав у мене, так би мовити, екзамени на знання Слова Божого, підтримував, настановляв, благословляв. Добрі слова хочу сказати на адресу ректора Національного університету «Острозька академія» Ігоря Демидовича Пасічника, отця Олександра із санаторію «Червона калина», отця Василя і отця Володимира з Острога, які зміцнювали мою віру. Подяка моїм рідним, синові Олесеві Володимировичу та невістоньці Тетяні Орестівні, лікарям, які дбали і дбають про моє тихе, спокійне життя, чим сприяють вивченню Святого Письма.
Прекрасно розумію, що моя праця не буде оцінена однозначно.
Одні схвально відгукнуться про неї, інші подумають, навіщо вивчати тексти Біблії напам’ять, якщо їх можна просто прочитати. А треті зустрінуть цю подію байдуже, бо у них превалюють думки про матеріальні надбання, а не духовні цінності. Моїм опонентам я відповім такими аргументами. По-перше, святі отці не стали б вивчати Слово Боже напам’ять, коли б знали, що в очах Божих це нічого не значить. По-друге, святий апостол Іоанн в Євангелії (глава 5, вірш 39) писав: «Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне, а вони свідчать про Мене». Це означає не просто читати Біблію, а осмислювати її положення, аналізувати їх, робити відповідні висновки. По-третє, вивчення Святого Письма напам’ять посилює його зміст, дисциплінує розум. По-четверте, молитва, передана своїми словами, впливає на слухача, але ця ж молитва, переказана напам’ять, звучить сильніше, яскравіше.
Вважаю, що зробив велику,
добру, Богоугодну справу. На це затрачено багато часу, зусиль та енергії. Але тягар Божий легкий, а ярмо його солодке.
• Володимир Маключенко,
кандидат історичних наук, доцент Національного університету Острозька академія
