– Чому Ви обрали професію юриста? Адже до того, як вдруге піти навчатися, вже мали вищу освіту, улюблену роботу?
– За першою освітою я професійний інженер-технолог, модельєр одягу. Очолювала підприємство сфери побуту, де працювали 360 робітників. Я була дуже задоволена своєю роботою і, можливо, мало що змінювала б у житті, якби у 90-ті роки не розпочалася перебудова. Суттєво змінилася економіка, відкрилися кордони з яскравим, дешевим, целофаново-нейлоновим одягом, чого не було за часів планової економіки, підприємства лускали як мильні бульбашки. На той час державним казомом всі підприємства сфери побуту були комерціалізовані – в один день налагоджена система перестала існувати. Натомість з’явилася приватна сфера обслуговування. Переді мною постало питання вибору іншої професії. Аналізуючи ситуацію, помітила, що зруйнувалася й вся законодавча база. Навіть юристам із досвідом доводилося вчитися заново. І я вступила до Національного університету «Острозька академія», з відзнакою закінчила його. Буквально за рік до закінчення навчання очолила роботу державної виконавчої служби Острозького району і була просто щаслива, що є можливість працювати за новою професією.
– Не побоялися так кардинально змінити життя, маючи на руках маленьких дітей?
– Можливість почати життя з нуля є завжди. На той час усі обставини – і вимушене безробіття, і необхідність зміни професії, і маленькі діти – існували одночасно. Цю складну життєву ситуацію я й подолала.
– Чим запам’яталося навчання?
– Це окрема епоха мого життя. Мені було принципово отримати ґрунтовні знання, а не просто гарні оцінки. Не мала жодної гарантії, чи вдасться влаштуватися юристом, але знала: розпочату справу треба робити максимально сумлінно. Заочне навчання не було проблемою. Переконана, що на першому місці завжди стоїть самоосвіта. Важливо, щоб у людини було бажання читати підручники, слухати лекції, опрацьовувати отриману інформацію.
– Хто підтримував Вас у ті роки?
– Звичайно, моя родина. У нашій сім’ї було четверо дітей, наша мама ростила нас сама, тато рано пішов із життя. Ми виросли дуже дружними. Моя маленька родина – це я і мої троє дітей: близнюки Олег та Марійка і маленька Даруся. Першим уже по 17 років, вони навчаються у коледжі, найменша Дарія, їй тринадцять, школярка. Моя велика родина – це сім’ї брата і сестер. Але хоча я вважаю родинні стосунки величезною життєвою цінністю, мушу підкреслити, що найбільшою підтримкою у житті для мене є віра у Бога.
– Як складалася подальша кар’єра?
– Переконана, що у будь-якій професії важливо максимально пройти шлях від нижчої до вищої ланки роботи. Санітарка, яка доглядає за хворими і бачить їхні емоції, проблеми зблизька, ставши лікарем, не забуде цей досвід і, можливо, буде кращим професіоналом ніж той, хто цього не бачив і не знає. Я також освоювала свою професію, як говорять, із перших сходинок. Два роки працювала в Острозі, потім мене призначили начальником відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції. Це була аналогічна посада, але вже зовсім іншого рівня. Більші обсяги, інший рівень завдань, інші масштаби, інший колектив, інші персоналії ззовні. Для мене це був не стільки рух вгору, скільки вперед. Через три роки очолила роботу органів державної виконавчої служби області. Також робота у Києві першим заступником директора департаменту державної виконавчої служби України дала мені неоціненний професійний досвід керівника, менеджера та фахового юриста.
– Що вважаєте у своїй роботі головним?
– Перш за все – професіоналізм. Багато проблем виникає через те, що працівники взагалі не знають предмета своїх професійних занять. Не може оперувати той, хто не є хірургом, не може вчити той, хто не є вчителем, не може робити зачіску той, хто не є перукарем. І не може працювати фаховим юристом той, хто не є юристом взагалі. Не дивлячись на те, чи має він диплом про вищу освіту, чи ні. Але дуже важливо мати й сумлінність, яка включає у себе перш за все добросовісність. Переконана, що працівники можуть вміти і могти дуже багато, але через власну несумлінність або нічого не роблять, або працюють погано. Я дуже вимоглива як до себе, так і до своїх колег. Знаю, що від моєї сумлінності також залежить якість роботи служби області. Про це свідчать і показники нашої роботи, які за багатьма параметрами є одними з кращих в Україні. А отримавши звання «Заслужений юрист України», ще раз переконалася, що робота на совість у кращому випадку дає моральне задоволення, а у найкращому – ще й визнання.
– Часто доводилося вибирати між роботою і сім’єю?
– Між вибором професії і моїм працевлаштуванням пройшло усього два роки. За цей час у старших сина і доньки з’явилася сестричка. Можливо, це особисті речі, які не цікаві іншим, але я розповідаю про це тому, що іноді жінки вважають дітей головною причиною, яка заважає їм самореалізуватися. Інші ж, навпаки, аргументують відсутність дітей необхідністю будувати кар’єру. Завжди була переконана, що діти і є поштовхом до розвитку заради них же. Звичайно, у такому питанні кожна сім’я особлива. Але хотіла б наголосити – жінка має і може успішно поєднувати дітей, сім’ю і роботу.
– Чи змінили б щось із минулого, якби можна було повернути час назад? Чи шкодуєте про щось?
– Відомий американський актор Хіт Леджер в одному інтерв’ю сказав таку фразу: «Якщо змінити найдрібнішу деталь із минулого, це змінить усе життя». Я погоджуюся з цим. Тому нічого не бажала б змінити з минулого, аби не втратити те важливе і безцінне, що маю сьогодні.
– Яких людей вважаєте друзями і чи багато їх маєте?
– У мене, на щастя, є близькі друзі. Їх немало, і це найбільші мої скарби. Буває, що ми не спілкуємося роками, але ми любимо одне одного, турбуємося, навіть молимося одне за одного, і цього достатньо, щоб бути щасливою.
– Ваше улюблене заняття?
– Юриспруденція одночасно і моя професія, і моє хобі. Вона займає більшу частину мого вільного часу. Залишається моїм найбільшим захопленням все, що пов’язане з рукоділлям, шиттям, в’язанням, дизайном. Даруся, молодша дочка, також велика фантазерка, дуже любить малювати, вишивати, робити аплікації. Ще дуже люблю кімнатні квіти. Люблю читати, але зараз вистачає часу тільки на фахову літературу. Дуже люблю російську та французьку класику, обожнюю поезію.
– Як усе встигаєте за такого напруженого графіка?
– Не дивлюся серіали, телевізор для мене існує тільки у форматі новин, не сиджу на лавочці із зернятами і, на превеликий жаль, не спілкуюся із сусідами. Якщо у мене є час – проведу його зі своїми дітьми, займуся квітами. А час для мене насправді критичний дефіцит. Кожні 24 години доби проживаю як повноцінні 48. І так щодня. Допомагає здоровий спосіб життя. Цигаркам та алкоголю – не місце у нашому житті, натомість фізична культура має стати його невід’ємною складовою. Якщо вистачає 10 гривень на пляшку пива чи пачку цигарок, краще витратити ці гроші на те, що оздоровлює, а не знищує тіло.
– Чи можете назвати найяскравіший момент у своєму житті? Чи маєте мрію, до якої прямуєте?
– Звичайно. Це дні народження моїх дітей. А вся моя мрія – проста і космічна одночасно – це саме життя. Якщо я вийшла на вулицю і, незалежно від погоди, маю радість бачити, чути, відчувати, то чи можна це порівняти із мрією про холодильник чи пилосмок?
– Складається враження, що Ви надзвичайно позитивна людина. У Вас буває поганий настрій?
– У мене поганого настрою не буває. Для мене настрій – це індикатор розуму, адже поганий настрій не вирішує проблем, а, навпаки, поглиблює їх. А взагалі я дуже строга. Інакше не можна. За виконанням нашої роботи стоять жінки, які чекають на аліменти, працівники, що не отримали зарплату, і вся наша доброта має полягати у добросовісному виконанні своїх обов’язків. І результати є. Наша область займає перше місце в Україні зі стягнення боргів із зарплати. А за минулий рік ми наповнили Пенсійний фонд удвічі більше, ніж за 2011-й.
– Що б побажали сучасним українським жінкам?
– Вірити у себе і у Божу допомогу в усіх починаннях. Без цього дуже важко жити. Бажаю жінкам бути жіночними – це не стільки питання розкоші, це питання присутності в образі жіночої душі. Ще б побажала мати не завищену, але досить високу самооцінку. Жінка не повинна давати нехтувати собою. Нелегко опанувати цю науку, а навіть опанувавши її, нелегко застосувати на практиці у буденному житті. Але це необхідно нам усім. Без цього цінність життя, цінність жінки втрачають будь-який сенс.
– І наостанок: секрет успіху від Марини Лук’янової…
– Все складається, якщо людина рухається в обраному напрямку. Звичайно, не завжди ми досягаємо наміченого результату, але принаймні з’являється шанс його досягти. А секрет простий – ризикнути. Не боятися зробити крок уперед, назустріч новому і невідомому.
• Спілкувалася Неля Заболотна
