Необхідний інструмент живописця – палітра, має переносне значення сукупності виражальних засобів у творчості, барв в картині, і вдивляючись у численні роботи Олега Безюка, відзначаєш її незвичайність, глибоку образність, самобутній стиль поєднання яскравих барв та художніх засобів. Як живописець він ще в роки навчання в Львівській академії декоративно-прикладного мистецтва знайшов свій стиль, що розвиває на базі класичної школи традиції сучасного експресіонізму в поєднанні з тонкою лірикою. І нині, в зрілий період творчості, довів його до меж досконалості. Це відчувається не тільки в оригінальності зображеного, а й у назвах картин: „Сонце мого життя”, „Бурштиновий блюз”, „Гіркий місяць”, „Про що ти скажеш в надвечір‘я...” та багатьох інших. У 90-і роки минулого і на початку ХХІ століття Олег Безюк брав участь у виставках картин в Львові, затим за кордоном - у Німеччині, Великобританії, неодноразово у США: Філадельфії, Нью-Йорку, Північній Кароліні. У 2001-му - персональна виставка відбулася й у рідному Рівному, де митець народився 1959 року в сім‘ї відомого скульптора Льва Безюка. Тут закінчив дитячу художню школу, робив перші кроки у творчості, допомагаючи в роботі батьку, опановуючи ази мистецтва скульптури.
Важливим етапом творчого шляху стали роки перебування талановитого художника в Азії. В 2001–му році він поїхав в Китай разом із дружиною Наталією, якій запропонували за контрактом викладати англійську мову у міжнародній школі. П‘ятирічний період проживання у найбільшій азіатській країні став для Олега Безюка часом плідної творчої діяльності, збагачення досвідом, нових успіхів на виставках своїх картин. Основною метою митця було створення власного унікального стилю: поєднання сучасної європейської техніки та китайської витонченості.
У місті Гуанчжоу, куди ми прибули, є величезна галерея для виставок, - згадує художник. – Коли під час перших відвідин я показав декілька своїх робіт, то отримав високу оцінку знавців живопису, а відтак пропозицію зробити персональну виставку. Попросив найменше приміщення - зал на 25 картин, і почав готуватися, писати нові картини. Період підготовки тривав три місяці. Працювати було важко в умовах цілодобової спеки – це ж південь Китаю, однак вже у перший день відкриття побачив велику зацікавленість сотень відвідувачів. Для китайців мої картини стали своєрідним мистецьким відкриттям Заходу, бо вони в переважній більшості просто не знають України, Польщі чи Франції – всі у них об‘єднуються в одне екзотичне поняття „Європа”. Одну з робіт - а саме „Ніч у Європі” - я подарував музею Шунде. Успіх був великим, мені посипались пропозиції виставлятися з багатьох міст Китаю. Ми з дружиною переїхали в місто Наньчан, північніше, де клімат менш спекотний.Там теж організували виставку моїх полотен в університетській галереї. Ще два роки ми прожили на островах в Тихому океані, де вирощують крабів та орхідеї. Саме звідти мої найяскравіші враження про країну. Вразила шана китайців до художників і вчителів, які користуються беззаперечним авторитетом в суспільстві, забезпечені матеріально набагато краще, ніж в Україні. Загалом я написав там і привіз додому понад шістдесят картин.
Олегу Безюку надходить чимало запрошень взяти участь у міжнародних конкурсах, інших мистецьких заходах. Так, у 2007-му він представляв роботи з живопису у місті Единбург (Великобританія) на „Фестивалі Азії”, був відзначений як кращий художник місяця. На пленері в Польщі за написану роботу його назвали сучасним Ван Гогом. Раніше, в 2001, нашого земляка обрали кращим художником сучасного живопису на міжнародному конкурсі в Австралії. Він - член міжнародних товариств живописців і скульпторів Італії, був фіналістом конкурсу на здобуття національної премії цієї країни в місті Новара.
Олег Львович також визнаний майстер сучасного мистецтва скульптури. В 2003 році успішно представляв Україну в світовому проекті Момумент Людству. Згодом двічі відзначився на міжнародних сімпозіумах-фестивалях у Туреччині: у 2007-му у м. Анталії, через рік в м. Едірне. Там познайомився з російським актором і режисером Веніаміном Смєховим, який зіграв роль Атоса в „Чотирьох мушкетерах”, а тоді в Туреччині знімав документальний фільм про древні скульптури. Безюк навіть отримав запрошення знятися в стрічці. Про той період творчості каже з усмішкою:
- Дали мармурову глибу в п‘ять кубометрів – роби що хочеш! Однак я поставив собі завдання і справився з ним, здобувши щось подібне до скульптурного Оскара. Подумки дякував за успіх батьку, матері, Вітчизні.За вікном майстерні розвивався синьо-жовтий прапор і, як ніколи раніше, я відчував, що представляю тут нашу Україну.
Картини Олега Безюка можна було побачити в Національному виставковому центрі в Києві, неодноразово – в Рівному, зокрема декілька цьогоріч – на груповій виставці до Дня художника 9 жовтня.
В Азії довелося митцю ще раз побувати з почесною місією. В числі десяти кращих скульпторів світу Олег Львович був запрошений урядом Таїланду взяти участь в конкурсі, присвяченому 80-річному ювілею короля країни. Проект українця, створений за мотивами тайської легенди, гідно оцінили організатори заходу.
З останніх досягнень митця, участь у 2010 році в престижному міжнародному пленері в Латвії, в центрі Марка Ротка, та Першому Міжнародному Бієнале в Польщі в 2011.
Мандрівки світом збагатили художника новими враженнями досвідом, спілкуванням із колегами, з якими зустрічався на фестивалях, симпозіумах, конкурсах. Він з юності прагнув побачити далекі краї, навіть для цього вчився у мореходному училищі, пройшов школу армійської служби. Однак доля, покликання душі направили його на батькову мистецьку стежину. (Батько, Лев Безюк, все життя трудився в Рівному, створив багато скульптурних пам‘яток, серед яких прикраси залізничного вокзалу, бюсти Олеко Дундича, видатних особистостей вітчизняної історії).
Доробок Олега Львовича теж чималий, як за кількістю створеного, так і за непересічною художньою цінністю творів, що отримали високу оцінку зарубіжних та українських фахівців, любителів сучасного мистецтва. Проте він з усіх своїх досягнень найбільшим вважає свободу творчості.
Митець поміняв житло у місті на сільський будинок у мальовничому селі на Поліссі, аби без суєти, з підтримкою дружини і першого порадника Наталії Вікторівни продовжувати високу місію сучасного митця. Не просто зображати, а мислити через барви, наслідувати девіз великого Пікассо: “Природу потрібно не копіювати, а створювати”.
Анатолій Кардаш
