Не втратити шанс

Німецький фермер Александер Волтерс вважає, що іноземців, які довгий час живуть і працюють в Україні, таки варто допустити до ринку землі

Життя маленького села Озерко на Здолбунівщині, в якому мешкає трошки більше ста осіб, важко уявити без Александера Волтерса та його фермерського господарства ТОВ «Агро - Консалт АВ». Можна сказати, що це справж­ній взірець сучасного соціально відповідального бізнесу на селі, приходу якого воно чекає вже дуже давно. Бо ж не секрет, що великі агрохолдинги цікавить лише земля  і аж ніяк не люди, які проживають довкола. В Озерку все навпаки. Фактично уся соціальна сфера невеличкого села зав’язана на Александеру Волтерсу. Він прикипів душею і серцем до цього краю, працює тут понад 15 років, одружився на українці, мають уже двох діток, збудував будинок  біля свого фермерського господарства. Що ж турбує українського фермера німецького поход­ження - читайте у нашому матеріалі.

Усе змінилося в кращий бік
– Коли я вперше сюди потрапив, тут не було нічого, лише порожня територія і клаптик асфальту. Тут ми поставили свій перший вагончик для подорожей, який певний час слугував нам за офіс, – пригадує, як усе починалося, Александер Волтерс.
Потрапивши на цю територію сьогодні, навіть і не скажеш, що по ній раніше бігали хіба що бездомні собаки. Сучасна генераторна для забезпечення безперебійним енергопостачанням, потужна зерносушарка, величезні ангари-сховища, найновіші зразки потужних комбайнів і тракторів – все це розміщене на території, яка колись була пусткою. І все це завдяки одній людині – німцю Александеру Волтерсу, який у 2007 році вирішив, що хоче працювати в Україні. Завдяки йому тут завирувало життя в сільськогосподарському секторі, поля перетворилися на охайні і доглянуті, а люди отримали шанс на гідну роботу та винагороду за свою працю. Він допомагає школі, виділяє кошти на лікування, одне слово, робить для села все.
– Щороку ми робимо крок вперед у плані свого подальшого розвитку, і нашим незмінним пріоритетом є придбання нової сучасної техніки. Кожен майстер, який хоче нормально працювати, повинен мати сучасний інструмент. Цьогоріч ми придбали останньої моделі трактор Джон Дір та зернозбиральний комбайн CLAAS. Техніка потужна, а головне – ощадна до землі.

«Корона» знайде кожного
Александер Волтерс волею долі змушений агітувати за вакцинацію. Він добре поінформований про те, як розвивалася ситуація в Німеччині, де нині через високу захворюваність і смертність, скажімо, практично неможливо знайти водіїв. І його батько, теж фермер, змушений сам відвозити замовнику свою продукцію, бо водіїв просто немає.
– Кожного дня я прошу людей вакцинуватися, сам зробив щеплення вже двічі. Ввів разову виплату за вакцинацію, до речі, значно більшу, ніж Зеленський. Я бачу сумну картину по документах, по тому, скільки через «корону» померло власників паїв. Тому всюди закликаю людей вакцинуватися, бо альтернативи немає. Ніхто не зможе пересидіти, перечекати. «Корона» знайде кожного, – каже фермер.

Елеватором не користується

Нині у господарстві Волтерса завершують збирання насіння кукурудзи, якої тут 850 гектарів. Каже, що урожай цьогоріч видався хороший, щоправда, кукурудзу через сильну вологість доводиться сушити, щоб вона стала придатною для експорту. Поки раділи гарному цьогорічному врожаю зернових, несподівано здорожчали добрива. Скажімо, якщо останній раз рідке міндобриво в господарстві купували по ціні 5 тис. грн. за тонну, то тепер уже його пропонують за 20 тисяч. Через дорожнечу міндобрив доводиться переходити на органіку. Але і тут проблема. Вона теж зросла в ціні та ще й стала дефіцитом, бо ж тваринництво в Україні нині теж не на підйомі. При обмеженому поголів’ї ВРХ органіки на всіх не вистачить.


Оскільки значна частина продукції українсько-німецького підприємства «Агро – Консалт АВ» розрахована на експорт, то тут подбали про те, щоб із власного зерносховища продукція власними зерновозами була доставлена прямо в порт, обминаючи елеватори. Побудовані за останнім словом науки і техніки сховища дають змогу це робити. Та й іноземні партнери завжди задоволені, бо Волтерс постачає їм своє зерно, а не з елеватора, на якому вся продукція змішується.

Іноземний фермер теж повинен мати право купити українську землю

– Я та ще 60 іноземних фермерів, які багато років працюють в Україні, вважаємо, що ринок землі має бути відкритий саме для такої категорії іноземців. Саме для фізичних осіб, навіть не ТОВ. За багато років ми довели, що вміємо і хочемо працювати на українській землі, дбаємо про людей, які тут живуть. Бо майбутнє  України саме за невеликими фермерськими  господарствами, а не за крупними начеб то українськими агрохолдингами, кінцеві бенефіціари яких знаходяться чи то в Андорі, чи то в Мандриді, або ж Гонконзі чи Берліні там рахують свої прибутки, які мають з української землі. Ми, фермери-іноземці, які створили свою групу,  нині орендуємо 240 тис. гектарів землі по всій Україні. У той же чаc,наприклад , один з крупних агрохолдингів   орендує в рази більше землі, а його власник знаходиться аж у Саудівській Аравії. Таких великих агрохолдингів в Україні є більше 10 і таким структурам дійсно не можна дозволяти купувати українську землю.

Але ця заборона не повинна стосуватися тих іноземних фермерів, які орендують невеликі площі і довгий час живуть і працюють в Україні. Сімейні ферми з іноземним капіталом повинні бути допущені до ринку землі в Україні. Ми експортуємо в Україну нові технології, оновлюємо технічний парк, дбаємо про соціальну сферу села. Історія має багато прикладів, коли сільське господарство в тій чи іншій країні піднімали саме іноземні інвестори. Але наголошу ще раз, що допущені до ринку землі мають бути лише ті, які тут працюють вже багато років й інвестували в господарство значний капітал. Зрештою, мою справу продовжить мій син чи донька, так само, як я продовжив справу свого батька, але не в Німеччині, а в Україні. Мені не треба земля сусіднього фермера, я готовий викупити лише ті людські паї, які обробляю нині, – каже Александер Волтерс.


Українська земля потребує господаря, який дбатиме не лише про неї, але й про людей, які там мешкають. Напевно, в цьому й полягає секрет успіху майбутнього українського села. Має ж він колись настати. Село має зберегти свій етнос, зберегти себе врешті-решт. Скільки б нам не говорили про те, що урбанізація здатна повністю поглинути українське село, сподіваємося, що цього ніколи не станеться, бо не можуть всі люди жити в місті. А ось наблизити село до міста за якістю життя – то вже зовсім інша справа.
• Василь Бурченя