Від того, які вчителі трапляються на життєвому шляху, найчастіше й залежить майбутнє життя учня. Звичайно, дитина виховується в родині, але великий вплив на розвиток маленької особистості має й шкільне оточення. Не дарма люди говорять, що школа – другий дім, а вчителя, який проводить зі школярами багато часу, прирівнюють до другої мами.
Одного вчителя ми запам’ятовуємо на все життя, і навіть стараємося підсвідомо його наслідувати, а іншого – обходимо десятою дорогою.Математики, мовники, хіміки, біологи, фізкультурники, педорганізатори… Цей список можна продовжувати. Хтось співав із нами українські народні пісні так, що не хотілося закінчувати урок; хтось постійно давав «другий» шанс виправитися і прочитати напам’ять вірш Івана Франка; хтось постійно любив викликати до дошки на розв’язування математичної задачі, а хтось витирав наші сльози…
Вчитель – це щось збірне від актора, психолога, педагога, митця та науковця. Адже якій дитині буде цікавим урок, де вчитель – просто людина? Дітям потрібні хороші емоції і неабиякий креатив навіть там, де, здавалось би, є лише «суха» інформація.
Ніколи не думала, що стане вчителькою
Учителька початкових класів Рівненського НВК № 19 Наталія В’ячеславівна Мельничук минулого навчального року виборола звання «Учитель року-2020» з-поміж 14-ти конкурсантів. Із першого робочого дня у ролі вчителя в 1996-му році й донині – віддана фанатка своєї школи, своїх учнів та своїх колег. Адже, як сама зазначає, головне для неї – бачити вогник в дитячих очах. І вже 24 роки веде маленьких школяриків шляхами світу Знань.
Однак ні її батьки, ні вона сама не планували, щоб Наталія була вчителькою.
«До кінця 11-го класу я не знала, ким точно хочу бути і куди поступати, – розповідає Наталія Мельничук. – Єдине, що знала: хочу займатися творчістю, бо закінчила навчання у художній школі. Вирішила поступити на спеціальність «вчитель початкових класів та образотворчого мистецтва». У першу чергу розпочала навчання у ВУЗі, напевно, заради малювання, а педагогіка вже потім підкралася до мене непомітно.
А після закінчення навчання – пішла влаштовуватися на роботу в ЗОШ №19… і залишилася там й донині. Спочатку працювала вчителькою образотворчого мистецтва, а потімі до сьогодні – вчителькою початкових класів».
Звикаємо змінюватися
Зміни відбуваються постійно. В тому числі – і в шкільному житті. Як зазначає пані Наталія, головне в цих змінах – вміти адаптуватися і… змінюватися самим.
«Наша держава змінами нас часто дивує. Я не скажу, що це неприємно, просто все нове – це виклик, і я його приймаю, – ділиться вчителька. – Тай діти кожного року відрізняються від попереднього.І підходи до роботи з дітьми – різні.
Хочете спробувати себе в ролі актора? Йдіть працювати у школу! Хочете відчути себе в ролі матері чи батька? Йдіть працювати у школу! Хочете мати повагу і вдячність? Йдіть працювати у школу!
Отож – робота вчителя багатогранна. І кожного дня вона приносить сюрпризи – приємні й недуже. Переважно – таки приємні.Але я постійно намагаюся мислити позитивно, й учнів своїх на це налаштовую».
«Діти люблять, щоб вчитель завжди був красивим»
Це зараз позитив і впевненість у собі, а от 24 роки тому, у перший робочий день в Наталії В’ячеславівни на душі було тривожно: а чи повірять діти? А чи довіряться батьки? І ще багато сумнівів.
«Я думаю, кожен розуміє, що теорія і практика – відрізняються. Звичайно, практика під час навчання в університеті у мене була, але повністю всю відповідальність, яку поклали на мене, відчула саме тоді, коли дійсно стала ВЧИТЕЛЬКОЮ.
Пригадую, я дуже переймалася тим, як мене сприймуть школярі та їхні батьки. Але ця тривога швидко минула. Діти відчувають любов і діляться нею взаємно. Тому мені було комфортно розпочинати роботу у стінах школи».
Кожна дитина – це індивідуальність. І дуже важливо знайти правильний підхід, приділити всім достатню кількість уваги, почути кожного і зрозуміти.
«Діти люблять, щоб вчитель завжди був красивим, – з усмішкою говорить пані Наталія. – Щоб вчитель ставився до них з повагою – вони хоч маленькі, але також особистості. Щоб поважав їхню думку та їхній вибір. Також мої маленькі друзі люблять, коли вчитель знає багато всього і вміє про це цікаво розповісти. Звичайно, не кожна інформація їм цікава, та й не завжди ми навчаємося через гру… Важливо те, як вчитель зуміє змотивувати своїх учнів до виконання того чи іншого завдання. А для цього, повірте, треба бути креативною! Але…якщо ти хочеш бути дійсно хорошим вчителем, ти не можеш бути «звичайним» вчителем. Досвід приходить з часом».
Щодо фантазії Наталії В’ячеславівни у школі ніхто не сумнівається. Адже саме її малюнки квітів на стінах у кабінеті привертають увагу відвідувачів. Жінка зізнається, що вона – не одна така у 19-й школі: чимало її колег теж мають бажання прикрасити своїми роботами шкільні класи.
«Я хотіла якось змінити сіру буденність стін, щоб і моїм учням, і мені самій було затишніше в класі, – розповідає пані Наталія. – От і вирішила прикрасити стіни яскравими кольорами. Я люблю творити, а іноді – й витворяти».
І додає:
«А, взагалі, у мене всі колеги – творчі. З них я і беру приклад. Чогось я у них навчаюся, а чогось – вони у мене. Ми ходимо один до одного на уроки, аналізуємо, підказуємо одне одному. Також організовуємо шкільні і позашкільні заняття. Адже мати дружний колектив – дуже важливо».
На зарплаті далеко не заїдеш
Дітей мотивують хороші оцінки, а що ж мотивує вчителів? Про це ми також запитали Наталію В’ячеславівну. Адже на вчительську зарплату, на жаль, поки надії мало…
«Зрозуміло, що невмотивований вчитель довше, ніж на рік, у навчальному закладі не затримується. А із тих, які затримуються – когось мотивує дитяча вдячність у вигляді знань, які дає вчитель; когось, можливо, мотивує уже саме спілкування з дітьми; а когось – знайти неповторну перлинку в кожній дитячій душі…
Я ж – ніби такий собі своєрідний «збірний» образ учительки. Але найбільша моя мотивація – коли бачу розуміння і зацікавлення в очах, коли в учнях бачу своїх однодумців. І ще дуже приємно, коли батьки кажуть мені: «Оце підходить доня до мене, починає зі мною проводити урок і, дійсно, Вашими словами говорить».
Олександра Нагорна
