Про це заявив народний депутат України, кандидат у депутати Верховної Ради по 156-му Сарненському виборчому округу Микола Шершун на урочистостях з нагоди Першого дзвоника та передачі шкільного автобуса місцевій школі у селі Маринин Березнівського району. До слова, нардеп вже допоміг у будівництві десятка доріг, які сполучили сімнадцять населених пунктів округу. І залишає будівництво автошляхів однією з чільних позицій своєї передвиборчої програми. Микола Шершун, кандидат економічних наук, у парламенті займається питаннями екології й Чорнобиля. Однак не стоїть осторонь освітянських проблем і постійно сприяє їх вирішенню у Верховній Раді. А під час зустрічі з виборцями і в ході робочих поїздок обов’язково відвідує школи, де спілкується з педагогами, батьками і дітьми.
– Миколо Харитоновичу, які враження зібрали останнім часом у шкільних коридорах?
– В останні дні парламентських канікул багато хто з моїх колег депутатів і міністерських чиновників побували на святі Першого дзвоника. Більшість – в елітних гімназіях і ліцеях. Але реальний стан справ у сучасній українській освіті можна оцінити, лише відвідуючи сільські школи, особливо у глибинці. Якби чиновники Міносвіти частіше виїжджали у віддалені райони країни, бачили виставки учнівських робіт, знали їхні досягнення у навчанні, спорті, образотворчому мистецтві, і при цьому бачили умови, в яких ці успіхи плекаються, вони б переконалися: саме тут виховується майбутня еліта держави – науковці, винахідники, мистецькі таланти, олімпійські чемпіони. І саме тут працюють найсамовідданіші вчителі.
Поки ж мушу констатувати, що не всі школи навіть підручниками сповна забезпечені. Наприклад, в гімназії міста Сарни із прикрістю дізнався, що там не вистачає підручників з математики, всесвітньої історії, історії України, англійської мови, причому в кількості від 20 до 100 екземплярів. Ось такі реалії.
Матеріальна база сільських шкіл, м’яко кажучи, бажає бути кращою. Багато кабінетів і лабораторій мають застаріле обладнання, часто відсутні елементарні побутові умови, обмежене використання або й повна відсутність Інтернет-ресурсу. Я вже не кажу про елементарне – холодні туалети на вулиці.
Та педагоги цих шкіл, незважаючи на негаразди, мізерні зарплати, терпляче, але з ентузіазмом працюють, навчають і виховують наших дітей, роблять все, аби не просто запалити у їхніх серцях любов до знань, а навчити дітей не гірше ніж у місті.
– Ви вважаєте, що таку ситуацію реально швидко виправити?
– Швидкість – це поняття відносне. Але, можна не сумніватися, якщо змусити виконавчу владу у державі реально освіту підтримати, то зміни стануть очевидними. Місцеві бюджети, а в нашій області вони дотаційні, просто не можуть з такою проблемною глибою впоратися. Хоча Рівненщина у цьому плані, мабуть, показова. За останні два роки тут збудовано дев’ять шкіл, відкрито десятки дитячих садочків.
Тому, вважаю, що просто необхідно негайно ухвалити Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань освіти (щодо вдосконалення державної політики в галузі освіти)». Поки що - це законопроект, до якого я теж вніс пропозиції, узгоджені з педагогами 156-го виборчого округу, у якому балотуюся в народні депутати. Щойно він запрацює - освіта, зокрема у сільській місцевості, одержить реальну підтримку.
Закон розширить повноваження освітянських органів виконавчої влади щодо держзамовлення на придбання та забезпечення підручниками; зменшить наповнюваність класів до 25 учнів; надасть можливість відкриття нових класів за наявності лише трьох учнів, що особливо актуально для малих сіл. Хоча я вважаю, що школа має бути у кожному селі.
Важливим є і соціальний захист вчителів, 60 відсотків яких у сільській місцевості – пенсійного віку. Не менш важлива підтримка, в тому числі високою зарплатою і соціальними гарантіями, зокрема житлом, молодих вчителів, яких у селі катастрофічно не вистачає. Цим ми розв’яжемо кадрову проблему.
Відповідно по кожній позиції законопроект передбачає і бюджетне фінансування. Іншого й бути не може, бо освіта сьогодні – це успішна робота усіх без винятку сфер життя держави завтра. А взагалі, вважаю, не можна розглядати українську освіту як ізольовану галузь, а слід орієнтуватися на міжнародний академічний простір і бачити в ньому нашу освіту як складову цього простору.
– Але ж не менше проблем і у професійно-технічній та вищій освіті?
– Так. Я вважаю, що вони повинні тісно взаємодіяти й удосконалюватися. Але реформа має бути спрямована перш за все на абітурієнта, майбутнього фахівця і на якість цієї освіти. Ну скажіть, який вийде спеціаліст, коли, ще будучи абітурієнтом, він подає документи у п’ять вишів, часто на абсолютно різнопрофільні факультети. Не буду фізиком, то стану ліриком. А вийде просто людина з дипломом, яка у кращому випадку буде займатися нелюбою справою. Або інший бік медалі: Київський авіаційний інститут відкрив факультет журналістики. Яка там буде освіта? Я маю напрацювання для удосконалення законодавства. І якщо мені виборці довірять представляти їхні інтереси у Верховній Раді, обов’язково працюватиму і над освітянським законодавством. Але це вже тема іншої розмови.
• Роман Вістенко
