Порибалити воістину «по-царськи» його запросив далекий родич із Польщі, який взяв на себе усі фінансові витрати, пов’язані з далекою дорогою. Але те, що дорога до Лофотенських островів не була близькою, Андрія не лякало. Подорож до місця риболовства, а це невеличке рибальське поселення Бретеснес на Лофотенських островах, виявилась не менш захоплюючою, аніж сама риболовля.
— Мені випала така чудова нагода завдяки родинним зв’язкам по лінії бабці, адже вона довгий час жила на Холмщині в Польщі. Отож мій родич і товариш Річард запропонував мені таку подорож на Лофотенські острови (Норвегія). Розпочалася вона з підготовки документів. Оскільки на той час візи я ще не мав, то звернувся у місцевий візовий центр. Зіткнувся з тим, що там були величезні черги. Мені треба було відкрити шенгенську візу, щоб я міг спокійно подорожувати Європою. Саме через великі черги я вирішив, що вироблятиму «шенген» литовський. Десь за днів десять, після того як я зібрав і подав документи, Литва мені дозволила в’їзд. Там я мав перебувати 20 днів, хоча насправді був лише два. Оскільки я їхав автобусом у Вільнюс, то вийти у Польщі, звідки по суті починалася моя подорож, я не мав права. У Варшаву приїхав з Вільнюса, а вже з Варшави у містечко Бидгош.
Українець і три поляки
Наша компанія складалася з чотирьох чоловік — троє поляків і один українець. З Бидгоша бусом їхали в Гдиню на пором. З польської Гдині до шведського Карлскруне - поромом. Зі Швеції у Норвегію проїхали 1800 км автомобілем. У Норвегії в той час був полярний день. І справді, весь тиждень пролетів для мене як один день, бо сонце, насправді, не сходило ні разу. У всіх членів нашої компанії були водійські посвідчення, і тому через кожні 400 кілометрів водій змінювався. Коли під’їхали ближче до Норвегії, дорогою почали зустрічатися благородні олені з величезними рогами. Штрафи за збитого оленя там складають до півтори тисячі євро.
Доїхали ми до Нарвіка (Норвегія), потім пересіли на пором, який довіз до одного з островів, а потім ще двома поромами. Тож до місця риболовлі загалом ми добиралися чотирма поромами. Це справді острови, і автомобільного сполучення між ними немає.
Небачена краса — це норвезькі фіорди. Інколи вони сполучені між собою тунелями. Фіорди бувають із солоною і прісною водою, глибокі й мілкі. Саме тут вирощують норвезьку сьомгу, є спеціальні ферми. Два дні з польської Гдині ми їхали до рибальського поселення Бретеснес. Тут наша компанія пробула 7 днів. Поселилися ми в будиночку, який, очевидно, і збудований з тією метою, щоб його здавати таким риболовам, як ми. Власник зібрав нас, провів інструктаж, ми розписалися в спеціальному журналі. Річард мав посвідчення для керування катером, і він був капітаном. І хоча наша команда була інтернаціональною, у море ми виходили під українським прапором.
У погоні за тріскою трапилася риба-вовк
Сам процес ловіння риби не був складним, але достатньо технічним. Ми мали спеціальну екіпіровку, наприклад, костюм-поплавок, на випадок того, що ти можеш опинитися за бортом катера, але в такому випадку це не становитиме небезпеки для життя. Мали вудочки з вуглеволокна з електрокотушками. Сама ловля риби відбувалася на глибині від 80-ти метрів і глибше. Весь процес був розрахований на один вид риби — тріску. За допомогою спеціального приладу сонар ми визначали точки, де риби найбільше. Бувало, що протягом кількох годин течія кілька разів нас зносила з місця кльову, але ми знову поверталися туди. Вода там дуже холодна, всього 4 – 6 градусів за Цельсієм, але, очевидно, вона дуже підходить для розмноження тріски.
Вершини гір Лофотенських островів вкриті снігом, тож і клімат тут прохолодний. На сонці може бути до 20-ти градусів тепла, але як тільки потрапив у тінь, то маєш не більше десяти градусів. Попри те, що ми були націлені на тріску, на наші супервудочки попадалися й інші види риб. Тріску ми привозили на базу, чистили і забирали лише філе. Рештки вертали назад у море. Цим дуже любили ласувати як чайки, так і мешканці морських глибин.
Основним трофеєм норвезьких рибалок є палтус. Мені пощастило зловити п’ятикілограмового. Мої друзі були неабияк здивовані, бо такий великий палтус їм ще не попадався. Нещодавно я з допомогою Вікіпедії ознайомився з рибами, які водяться в Норвезькому морі, і дійшов висновку, що майже всіх їх ловив. Так, скажімо, мені трапилася зубатка, або ж як її називають англійською мовою — риба-вовк. Коли я її зловив, усі поляки повідскакували і кричали, щоб швидше її оглушив. Справа в тому, що в зубатки дуже потужні щелепи, здатні прокусити навіть черевик. Ця риба харчується крабами, і для того, щоб розтрощувати панцирі, має такі щелепи. Часто траплялася сайда, я зловив її шестикілограмову. Одно–двокілограмову рибу ми не брали, а одразу викидали в море, хіба що іноді використовували як приманку. Крім того там непогано ловилася мольва, морський окунь, мільок, «плямак», але ми їх, як правило, не брали. Оскільки котушки електронні, то проблем із точністю, на яку глибину закидати, в нас не було. Як тільки-но блешня торкнулася дна, слід було робити підсікання, щось на зразок зимової риболовлі. Уявіть, що все це відбувалося на глибині 90-100 метрів. Блешні у нас важили до півкілограма і були різних забарвлень. Плавали у різну погоду, жодного дня не було, щоб ми не виходили в море, хоча іноді штормило до чотирьох балів.
Злилися воєдино
ніч і день
Попри те, що ми взяли з собою чимало провіанту, харчуватися в ці дні старалися рибою. Магазинів у цьому селищі немає, а щоб поїхати і щось купити, треба сідати на пором і перепливати на інший острів. Воду, щоправда, ми пили місцеву, з артезіанської свердловини. Коли виходили на десять годин у море, то обов’язково брали з собою якісь снеки, горіхи тощо, солодощі й воду. На добу там буває два припливи і два відпливи. Ми за ними уважно стежили. У моменти відпливу риба клювала дуже в’яло. Ми старалися попадати на приплив. Відповідно до цього й планували свій графік роботи, якщо можна це заняття так назвати. О 12-й годині дня снідали і десь о 13.30 відпливали. Рибалили до півночі, хоча ще раз наголошу, що ночі як такої там не було, а був полярний день. Після прибуття ми вивантажували увесь свій улов, чистили його на спеціальних столах, вирізали філе. Воно милося і складалося в спеціальні пінопластові бокси для заморозки. А нутрощі теж пакували у спеціальні пакети, щоб потім їх можна було викинути в море. Після того, як із рибою розібралися, йшли вечеряти. Було це о третій годині ночі. П’ять-шість годин для сну нам цілком вистачало, щоб відновити сили, і після цього знову в море…
У Норвегії дуже багато альтернативних і поновлювальних джерел електричної енергії. Електромережі там обслуговуються за допомогою гвинтокрилів, під час руху трасою авто зупинили для того, щоб дати можливість зробити посадку гелікоптеру, майстри зробили свою справу і полетіли, а нам дозволили їхати далі. Побачивши таку картину, я дуже позаздрив своїм норвезьким колегам. А ще у Норвегії величезна кількість вітряків, особливо в горах.
Трофеї довезли благополучно
За норвезьким законодавством на одну особу з країни можна вивозити не більше 18 кілограмів риби. А ми ризикнули і на чотирьох взяли 200 кілограмів філе. Коли перетинали норвезько-шведський кордон, були побоювання, що екологічна служба або ж митники нас могли перевірити. Але нам пощастило, ніхто не перевіряв. Якби не пощастило, то рибка виявилася б для нас дуже дорогою. Отож 18 червня я виїхав з Рівного, а 4 липня повернувся додому.
• Василь Бурченя
Замість Р.S.
Начальник служби обліку електричної енергії ПАТ «Рівнеобл-енерго» Андрій Дмитрієв дуже любить подорожувати. І кожен його новий робочий день починається з подорожі… велосипедом на роботу. Продавши авто, Андрій пересів на велосипед і з того часу нітрохи про це не пожалкував. Більше того, компанію йому у вихідні часто складають дружина Оксана та п’ятирічна донечка Вероніка.
