Та прикордонники будь-якої миті готові локалізувати їх і захистити рубежі рідної України. Є для цього достатньо техніки, зброї, необхідного обладнання, а головне – патріотизм.
У посиленому режимі
Аби особисто ознайомитися із ситуацією на кордоні у цей тривожний для України час та дізнатися про потреби прикордонників, минулого тижня туди вирушив голова обласної державної адміністрації Сергій Рибачок. Керівник області побував на двох міжнародних пунктах пропуску - автомобільному «Городище» та залізничному - «Удрицьк». За спокоєм на рубежі України та Білорусі тут пильнує відділ прикордонної служби «Дубровиця» Луцького прикордонного загону. Під його опікою перебуває 67,5 кілометра українсько-білоруського кордону.
- Ця ділянка достатньо оперативна, - розповідає начальник відділу прикордонної служби майор Михайло Нікулін. – Про це свідчить і вчорашній випадок - ми затримали громадянина Росії, який хотів потрапити на нашу територію. Чоловіку було відмовлено в перетині кордону, тому він пішов в обхід пункту пропуску – дві доби блукав лісом, потім вийшов на дорогу і його затримали. Після рішення суду ми передали його білоруським прикордонникам.
Крім незаконної міграції прикордонникам доводиться періодично стикатися з такими загрозами як незаконне переміщення зброї, наркотиків, вибухових речовин та ін. Проте, якщо порівняти з відповідним періодом минулого року, на цій ділянці, кажуть, не зафіксовано зростання порушень. Не помічено на кордоні і жодного скупчення техніки та людей із боку Білорусі. Мова не лише про згаданих 67,5 кілометра, за якими пильнують дубровицькі прикордонники, а про загальні 545 кілометрів рубежу із Білоруссю, який знаходиться під опікою Луцького прикордонного загону (в тому числі на Рівненщині - 234).
- Із 3 березня кордон охороняється у посиленому режимі, - наголошує начальник Луцького прикордонного загону полковник Олександр Білюк. - Це означає, що збільшилася кількість прикордонних загонів та щільність їх розташування на 545 кілометрах у Рівненській та Волинській областях. Всі 15 пунктів пропуску сьогодні повністю забезпечені зброєю.
Крім зброї достатньо у прикордонників і приладів нічного бачення та іншого обладнання, яке необхідне для вартування кордонів держави, належними є й побутові умови та харчування. А от пального бракує доволі гостро. Лише на 15 відсотків, як розповів начальник відділу прикордонної служби «Дубровиця» Михайло Нікулін, забезпечені прикордонники й бронежилетами. Допомогти вирішити проблему пообіцяв голова облдержадміністрації Сергій Рибачок.
- Відповідно до бюджетного кодексу ми не маємо права фінансувати прикордонників. Але вихід знайдемо - звернемося до меценатів, представників бізнесу. Також будемо клопотати перед профільним міністерством, аби забезпечити прикордонників усім необхідним, - підкреслив керівник області.
Наразі ж голова ОДА подарував прикордонникам два сучасних комплекти радіостанцій, про які вони просили раніше. На відкритій місцевості вони забезпечать зв’язок на відстані 8 кілометрів.
До України – за цукерками
Тим часом те, що прикордонний і митний контролі на межі з Україною стали більш суворими, одразу відчули й жителі прикордонних районів Білорусі, котрі традиційно приїжджають до нашої держави за покупками. Щоправда, зізнаються, особливих труднощів для них це не складає і від «шопінгу» у сусудній країні не відлякує – до залізничної станції Удрицьк, що в однойменному селі, з цією метою щодня прибуває чимало білорусів. Переважно - жінки. Потяг стоїть три години, тож за цей час вони встигають у сільських крамницях придбати все необхідне.
- Ось мене онуки за цукерками відправили. Я вже третій раз отак їжджу. Все, дякувати Богові, спокійно, - усміхнено пояснює, вийшовши із потяга, Антоніна Чєрноокая, котра приїхала із Лунінця.
- Ми теж за цукерками та печивом, - додають жваво, успішно пройшовши контроль, білоруски Лідія та Галина. – У вас все смачне, а головне – недорого. От тільки горілки багато не можна, - жартують жінки, - тільки по дві пляшки. Але нам, бабам, хіба того не вистачить!?.
Тим часом майже на пероні зустрічають білорусів не лише митники та прикордонники, а й місцеві жителі. Продають переважно те, що надбали у власних господарствах.
- Це для нас підмога, треба ж якось крутитися, щоб вижити, - мовить дідусь Микола. – Я он приїхав зі Смородська, жінка відро яєць домашніх доручила продати. Правлю недорого – 10 гривень за десяток.
Взагалі жителі прикордонного Удрицька до гостей із Білорусі звикли. Вони і їх радо зустрічають, і самі за покупками їздять до сусідньої держави. Взагалі стосунки такі теплі, що й іноземцями одне одного важко назвати. Тож найбільше люди сподіваються, що загрози з боку Білорусі не буде.
- Наразі, - мовлять стривожено, коли лунає наболіле запитання, - тут все спокійно. А там… там хто знає, як буде…
• Світлана Тубіна
