На найближчій сесії облради, яка відбудеться 23 грудня, Рівненська обласна рада має внести форт у перелік об’єктів, які погоджується прийняти у свою власність. Проте обговорення цього питання на постійних комісіях облради засвідчило, що серед депутатського корпусу неоднозначне ставлення до прийняття такого рішення. По-перше, економічна ситуація в державі п’ять років тому, коли зверталися з цим проханням до Кабміну, м’яко кажучи, була дещо відмінною від нинішньої. Те, що кожен із нас міг собі дозволити тоді, сьогодні зробити не може. Чесно кажучи, скидається на те, що сьогодні ніхто не знає, що насправді з тим фортом робити. Інвестора, який був би зацікавлений вкласти у нього гроші, а це десятки мільйонів умовних одиниць, теж немає. Утримувати ж його за бюджетні, тобто за наші гроші, бо ми є платниками податків, надто дорого. А, взявши фактично зруйновану споруду у свою власність, обов’язково треба буде щось із нею робити. Хоча б із тією метою, щоб на туристів не падала цегла і не травмувала їх.
Переконати депутатів облради на одній з постійних комісій спробував заступник голови Рівненської ОДА Ігор Тимошенко. За його словами, область поки що не приймає форт у свою власність, а лише створює для цього умови. Мовляв, якщо не зробити такий крок зараз, то питання повисне в повітрі, а форт буде і далі руйнуватися. А це унікальний культурний та історичний об’єкт, яких в області дуже мало.
Щодо унікальності цього об’єкта, то тут питання справді дискусійне. Тараканівський форт чи не найбільш вражаюче, серед маловідомих і найбільш маловідоме серед вражаючих місць нашої країни. Збудований в кінці ХІХ ст. неподалік села Тараканів (в ті часи це була прикорднонна фортеця на межі Російської та Австрійської імперій). Фортеця хоч і здається потужною, але в історії особливо важливих згадок про її штурми-облоги не збереглось, незважаючи на проходження тут кілька раз у різні боки фронтів Першої та Другої світових воєн, принаймні про це стверджують історики.
Воювати форту довелось зовсім трішки – під час Брусиловського прориву у 1916 році тут загинуло дві сотні оборонців, а через декілька років поляки витримали атаку “будьонівців”. От і все, мабуть (для розуміння масштабу - в той же час у боях за місто-фортецю Верден загинули з обох сторін майже мільйон вояк). Тобто, очевидно, форт просто не там збудували. То ж маємо справді вартий уваги об’єкт оборонної військової архітектури періоду царської Росії, але не більше цього. Жодного відношення до української історії він не має. І уявити, що за нинішніх умов він стане цікавим для російського туриста, який влаштує тут справжнє паломництво, дуже важко. Зрозуміло, що якби ми мали вже все, тобто пристойні дороги, розвинену економіку, наші діти не вчилися б у школах у дві зміни, мешканців області лікували у пристойних лікарнях, мали б за що лікувати онкохворих дітей і ще багато «якби», то не зайве було б подбати і про Тараканівський форт. А так, очевидно, час його розквіту ще не настав. Бо не зрозуміють нас сучасники, не зрозуміють того, що ми викинули десятки мільйонів на бутафорію, і я більш ніж упевнений, що нічого з цим не зробимо. Втім, це точка зору редактора.
От і депутати облради хочуть знати, у скільки обійдеться бюджету області утримання форту, за ким він буде закріплений, тож попросили презентувати хоча б приблизний бізнес-план його розвитку. А ще додали, що заберуть Тараканівський форт у спільну власність громад області лише за умови, якщо в Міноборони його віддадуть разом із 64 гектарами землі, які за цим військовим містечком закріплені. А, може, насправді зовсім не форт цікавить тих, хто наполягає взяти його у власність громади, а довколишня земля, яка, очевидно, справді таки цінна?
• Василь Бурченя
