Від таких пропозицій неодноразово відмовлявся, але в якийсь момент зрозумів: якщо не він, то хто? Що стало причиною того, що Миколі Петровичу довелося змінити свою думку щодо посади голови РДА? Про це, зокрема, читайте у фрагментах нашого інтерв’ю.
— Миколо Петровичу! Після тривалої перерви у цьому кабінеті нарешті з’явився господар. Чому Ви знову обрали державну службу, адже останні роки активно займалися бізнесом?
— За останні кілька років, коли я не був держслужбовцем (бо маю 25 років стажу держслужби), я створив бізнес не стільки для себе, як для своїх дітей. Мені допоміг брат, який вже багато років живе на півночі Росії. Але в якийсь момент мені стало нудно без державної служби. Можливо, через те, що я побачив, хто намагається протиснутися на цю посаду. Коли мені запропонували очолити район минулого літа, я категорично відмовився, але коли це зробили вдруге в лютому, то зрозумів, що все-таки треба йти на цю посаду. Для мене вона ніколи не була метою. Як громадянину, який вболіває за свій край, мені було важливо, щоб тут працювала порядна людина, до якої я як депутат районної ради можу зайти і поспілкуватися.
Коли проходив співбесіду в Адміністрації Президента, то неабияк був подивований тим, що мене запитали, скільки сільських рад у районі? Я так розумію, що є й такі претенденти, що цього не знають. Здавалося, маю неабиякий багаж знань, у тому числі і в бюджетній сфері, але коли поспілкувався з начальником фінуправління нашого району, то зловив себе на думці, що я багато чого і не знаю в бюджетній сфері, бо ж законодавство за цей час трохи змінилося. Тож після цього подумав: от приходить чоловік, який абсолютно далекий від бюджету, і має якось працювати. А нерідко ж приходить і в інший район, чужий для нього, де такий керівник не знає ні специфіки цього району, ні сіл, ні людей. Мені, скажу вам по секрету, легко. Я йшов на цю посаду свідомо. Тим паче, що маю авторитет серед людей в районі і підтримку в області.
— Які плани щодо об’єднання громад у районі напрацьовані на сьогодні?
— Проблема дуже складна. Спочатку ми планували створити 4 громади з центрами у Березному, Сосновому, Балашівці і Полянах. Потім після зустрічей з людьми, спілкування із сільськими головами сформувалася спільна думка про створення двох громад із центрами у Березному та Сосновому. Єдина проблема, що с. Малинськ, яке віднесли до громади Березного, розташоване за 30 кілометрів від нього, хоча згідно з нормативами відстань до центру громади не повинна перевищувати 25 км.
Мені не зовсім подобається, що цей процес відбувається в надзвичайно стислі терміни. У постанові Кабміну сказано, що об’єднання має проходити добровільно. А як це зробити в такі короткі терміни? От і виходить, що добровільно-підневільне. Моя думка: треба було все робити адміністративним методом. Бо, якщо почнемо усіх громадян розпитувати, то консенсусу ніякого не знайдемо.
— Якою є ситуація з виконанням бюджету? Чи дало свій результат, скажімо, те, що акцизний збір відтепер надходить у місцеві бюджети?
— Так, бюджет виконується більш як на 200 відсотків. Якщо нічого не зміниться, то після 1 липня робитимемо перерозподіл бюджету за підсумками півріччя. А потім, якщо буде створено нові територіальні громади, то бюджет будемо приймати по-новому з розрахунку на територіальну громаду.
– Чи робили кадрові перестановки після того, як очолили виконавчу владу в районі?
— Усе робив в один день. У нас було дві посади, довкола яких точилося чимало нікому непотрібних розмов — керівники управління освіти, молоді і спорту і ДЮСШ. Звільнили начальника управління освіти, хоча, скажу відверто, там і не було за що звільняти, але, щоб трохи вщухли пристрасті, я вирішив піти на цей крок. Очолила управління Наталія Кузьмівна Бойчук, яка тривалий час працювала заступником начальника, і спочатку навіть відмовилася від пропозиції. Претендентів було дуже багато, але я розумів, що не зможу працювати з тими людьми. Серед них був і такий, що казав: “Призначте мене начальником, і я буду вашим першим другом, робитиму усе, що ви скажете, а якщо не візьмете, то стану для вас першим ворогом”. Ну, я вирішив, що нехай краще буде відкритим ворогом, аніж замаскованим. Приємно було, коли на нараду з цього приводу зібралися директори шкіл, завідувачі дитсадочками, методисти районного відділу освіти і я зачитав розпорядження й прозвучало прізвище Наталії Кузьмівни, то зал зірвався аплодисментами. Люди сприйняли це призначення дуже схвально, і всі мені дякували. А після цього новий начальник привів і заступника, яку я раніше й не знав. Але якщо керівнику буде комфортно з таким заступником, то нехай так і буде. А наступного дня призначили нового директора ДЮСШ, хоча в цьому випадку колективу подобалося працювати і з попереднім директором. Але те, в якому стані опинилася ДЮСШ, не подобалося мені як голові райдержадміністрації. Ось так було знято і другу проблему в районі.
На сьогодні почуваюся на посаді впевнено, але готовий у будь-який момент звільнити її для достойнішого. Я не йшов сюди заробляти гроші чи просто побути у цьому кріслі задля власних амбіцій. Мені просто захотілося попрацювати, подобається спілкуватися з людьми, я люблю людей, а в цьому може зізнатися далеко не кожний керівник. Сьогодні мені 55 і для життя я все маю. Та й дружина 20 років у бізнесі, тож за будь-яких розкладів вона мене прогодує. Прекрасно усвідомлюю, що якогось дива, якого немає в інших районах, я тут не створю. Але, дай Боже, щоб наша, так би мовити, планка району, не опускалася. Більше того, хоча б трішки її підняти, і щоб район й надалі мав хороший імідж на теренах Рівненщини. Адже навіть за період, коли адміністрацію очолював в. о.
голови Віктор Партак, район в загальнообласному рейтингу постійно перебував на 2-й або 3-й позиціях. А тому я не можу дозволити собі, щоб район опустився нижче третього місця.
— На території району, в с. Зірне, розташоване підприємство, яке входить до структури ДП «Укрспирт». Колись доволі успішне, нині, здається, воно простоює. Чому?
— Ситуація непроста. Я сам живу в Зірному. Разом із односельцями вболіваю за долю цього підприємства і дуже хотів би, щоб воно працювало. Але схоже на те, що там, «нагорі», ніяк не можуть поділити сфери впливу і те, хто контролюватиме це підприємство. Є побоювання, що в цей час підприємство можуть просто порізати на метал, і тоді справді станеться непоправне. І може бути та ж картина, що й на території колишньої МТС у Бистричах, де, по суті, крім стін нічого не залишилося.
• Василь Бурченя
