Часто змінювались адреси відряджень Миколи Лазарчука, і хоч він уже давно перебуває на заслуженому відпочинку, проте незмінним і нині залишається правило, яке добре затямив ще замолоду – всяка теорія потребує підкріплення практикою. Тільки в такому випадку, каже, можливий успіх і подальший прогрес.
Можна хіба що подивуватися й позаздрити ентузіазму та завзяттю, з яким працює, поступово втілюючи у життя все нові й нові ідеї, цей чоловік. В господарстві Миколи й Катерини Лазарчуків немає й клаптика землі, який би пустував, заростаючи бур’яном. Коли ж люди, щоб приготувати картопляну страву, дістають овочі вже з погреба, у цьому домі можуть собі дозволити поласувати й молоденькою картопелькою, адже щойно тільки в Лазарчуків достигає вже другий врожай.
Вже по другому колу в цій господі підростають огірки, малина. Тут виглядають перчики, там – помідори, ще в іншому кутку – баклажани, а ось… пузаті «смугастики». Ідея виростити кавуни власними руками з’явилась у Миколи Петровича ще в дитинстві, а років зо п’ять тому, коли клімат почав помітно змінюватись, дитячі надії перестали бути спогадами й перетворились у дійсність. Спершу, як зізнається ентузіаст, знайомі з подивом і скептично сприймали такі наміри, а нині в спекотну пору втамувати спрагу кавуном для сім’ї Лазарчуків та їх гостей – це вже звичні речі. До того ж, можна не сумніватись, як це часто буває особливо на початку сезону, у якості «смугастого», адже жодної хімії для «екстреного» зростання кавунів Лазарчуки не додають. Виростають «пузаті», як, зрештою, і все, що на городі господарів, виключно на органіці, та це не заважає їм набирати вагу у понад шість кілограм.
-- Анатолій Андрієвський
