Геннадій із позивним «Харлам» записався добровольцем до Рівненської тероборони в 2022 році. Спочатку він привів усі свої справи до ладу, а далі подався в ТЦК, йдеться на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ Рівненщина.
«Якщо не я, то хто? Спочатку я захистив свою сім’ю, свою дружину, дітей. Відправив їх в Англію. Але тут у мене залишається рідний дім, мама, родичі. Заради них, для того, щоб сини могли повернутися, потрібно було мені йти на війну, аби вигнати звідси загарбників», – пояснює воїн.
Каже, що вирішив йти в ТРО, бо хотів боронити своє місто. В перші місяці великої війни його рідний Вараш був під загрозою нападу. Був страх, що ворог захоче захопити атомну електростанцію. Але з часом ситуація змінилась, загроза зменшилась, а його батальйон вирушив на схід. За понад два роки разом із побратимами повоював і під Бахмутом, і під Куп’янськом.
Обидва напрямки, розповідає «Харлам», дуже складні, але пережите добряче згуртувало колектив: «Як не крути, а наша рота – це вже така велика сім’я. Тому для мене найскладніше на службі – це втрати та поранення бойових побратимів, тих, кого добре знаєш».
Війна – це дуже важка робота. І фізично, і психологічно. Але воїн розуміє, для чого він тут.
«Чи втомився вже? Так, втомився. Але те, що мій вибір піти воювати був правильний – безсумнівно. Можливо, якби я частіше сім’ю бачив, то було б трошки легше. Втома є, але нічого страшно, ми все правильно робимо», – впевнений Геннадій.
Для чоловіка мотивацією також є те, що бачить у містах молодь, яка має змогу жити та відпочивати: «Молодь має право і зобов’язана, я б сказав, жити повним життям. Вони мають відпочивати, гуляти з дівчатами, закохуватися, кохати. Ми за те і воюємо, щоб у них була така можливість. А от здорові бугаї по барах, які, так би мовити, не народжені для війни, трошки демотивують».
Нині військовослужбовець гідно витримує всі важкості служби. Допомагає в цьому думка про Перемогу, плани на майбутнє, про те, що повернеться до власної справи та «розконсервовує» свою будівельну фірму, а головне – про об’єднання з сім’єю, якої не бачив ці роки.
«Але спочатку доведеться тиждень святкувати. Разом із бойовими побратимами відзначимо цей день, а далі вже кожен буде рухатись у сторону своєї сім’ї», – з усмішкою резюмує «Харлам».
