Людмила Шарабар із Довговолі – одна із 33 жінок Володимирецької громади на Рівненщині, кому цьогоріч присвоїли звання «мати-героїня». Жінка має п’ятьох дітей, є директоркою школи, а у вільний від роботи час веде весілля.
Як розповіла Суспільному Людмила Шарабар, нині її старша донька, 22-річна Софія, має свою сім?ю та живе окремо. Двоє старших синів – 20-річний Ярослав та 17-річний Василь – навчаються у Києві. У домі живуть двоє молодших – 13-річний Захар та 11-річна Соломія.
• Наймолодші діти - Захар та Соломія
«Коли у нас збільшувалася сім?я, я починала каструльки збільшувати, купувати все в магазинах не кілограмами, а мішечками. І десь останніх років десять ось так купувала», – розповідає жінка.
Людмила разом із чоловіком та дітьми доглядає за великим господарством: мають 5 свиней, коня, пса, котів, курей, вирощують різну городину на полі, доглядають великий сад.
«22 роки тримали корову, а оце зараз допомагаємо батькам по господарству, і корівка в нас одна на дві сім?ї. Складно було, треба було вранці завжди встати, видоїти корову, наварити, прибрати. Але я завжди раділа тим, що мої діти вставали разом зі мною, все робили», – ділиться мати-героїня.
• Найстарша донька Софія Шарабар
11-річна Соломія Шарабар розповіла, що у великій сім’ї їй жити добре, а маму цінує за те, що всіх любить однаково. Найстарша донька Софія працює з мамою в школі, вона зазначила, що дуже вдячна батькам за виховання:
«Так, ми працювали складно, важко, я пам?ятаю ці пельмені – завжди цілий стіл обліплений ними. До мене подруги прибігали і казали: Софіє, йдемо гуляти, а я кажу, що поки не зроблю стільки-то, таку-то порцію, ми не вийдемо. Всі завжди дивувалися. Але я безмежно вдячна своїм батькам за те, що мені зараз дуже просто. За ці мудрі настанови, поради, які вони завжди давали мені».
Людмила Шарабар поділилася, що відновлює сили у вирощуванні квітів та спілкуванні з людьми – тому і веде часом весілля. Дітей виховує за принципом «що посієш, те і пожнеш».
• Осінні квіти на обійсті Шарабарів
«Коли хтось говорить, щось десь щось не так, я завжди кажу: ви просто спробуйте першого вересня одягнути їх усіх п?ятеро, до школи відправити, а тоді кажіть. А отакий ритм життя у мене, і якщо зупинити, то я навіть і не знаю, що робитиму. Це ж завжди так, я звикла: городу багато, господарства багато, дітей багато – всього багато», – усміхається жінка.
• Вікторія Швець,
Рівне Суспільне
