Усі 10 років, відтоді як отець Володимир отримав парафію у селі Баранне, він ніколи не стояв осторонь життя громади, цікавився турботами своїх прихожан, а тому, коли визріло рішення балотуватися на сільського голову, ніякої передвиборчої агітації вести не довелося. Хороші справи самі спрацювали на авторитет кандидата. А його життєве кредо - робити добро людям - стало основою передвиборчої програми і жителі сільської ради віддали за нього свої голоси, тим самим доручивши всю наступну каденцію захищати їхні права. Бо люди хочуть керівника, який би, окрім виконання безпосередніх обов’язків, підтримував їх морально, давав поради, вмів заспокоїти.
Володимир Васильович мотивує ж своє рішення працювати на цій посаді тим, що прагне зробити щось вагоме для мешканців сільської ради, а це, з його слів, можливо лише тоді, коли маєш реальну владу в руках. А ще переконаний, що коли людина з Богом в серці, то й справи будуть просуватися краще.
Актуальною проблемою нині для Крупця є відсутність опалення у сільському клубі, через що в холодну пору року там не можуть проводити заняття гуртківці, молодь - дозвілля. Влітку, коли йдуть дощі, через недосконало збудований дах у приміщення постійно тече вода. Отож на часі вирішувати ці питання. А ще потрібно найближчим часом ремонтувати дороги, довести до ладу цвинтарі. У планах сільського голови й будівництво ігрових майданчиків для дітей. Нині ж він турбується, щоб не зростали бездуховними школярі. Адже, провівши опитування серед учнів, переконався, що переважна їх частина не знають «Отче наш». Тому нині виготовляє стенди в школи, де будуть розміщені молитва та заповіді Божі. А ще дуже хотів би, й виступає з такою ініціативою, щоб і перший урок у школі розпочинався молитвою.
Володимир Протас пригадує, що коли був маленький (а народився він у селі Башарівка цього ж району), мама постійно брала його з собою в храм, і його велич та таємничість служби Божої не полишала хлопця ніколи, де б не доводилося бути. І коли навчався у Мирогощанському аграрному технікумі, і в Житомирському сільськогосподарському інституті. Коли почав працювати за спеціальністю, зрозумів, що займається чимось не своїм, а тому в 90-х закінчив Київську духовну семінарію, згодом факультет релігієзнавства в Острозькій академії. І з 2000 року повністю присвятив себе служінню Богу. Хоч вимоги часу знову покликали Володимира Васильовича до справ мирських, полишати своїх прихожан настоятель храму не збирається: й надалі у вільний від роботи час проводитиме службу Божу, облаштовуватиме церкву, адже полишити своє дітище, яке довелося будувати майже з початків (коли отримав парафію, був лише зруб церкви), істинному поборнику слова Божого негоже.
Є у Володимира Протаса сподівання, що його справу продовжать сини Олександр і Андрій. Хоча нині й освоюють хлопці мирські професії, адже переконані, що в сучасному світі без цього не проживеш, згодом мають намір вступати до духовної академії. Зігріває серце батька і маленька донечка Ангелінка, яка й недільну школу відвідує, і в хорі церковному співає.
Навчаючи доброти та милосердя своїх близьких, прихожан, першу акцію, яку провів Володимир Васильович на новій посаді, - до дня інвалідів усім мешканцям сільської ради цієї категорії організував продуктові набори. А допомогою в її проведенні завдячує голова місцевим підприємцям – керівнику агрокорпорації «Крупець» Володимиру Варфалюку та директору ТзОВ «Радивилівмолоко» Анатолію Гресюку. Загалом, стверджує він, їхня допомога неоціненна в багатьох справах, які вже робляться і які плануються на майбутнє.
Першу сесію Крупецької сільської ради Володимир Протас розпочав із молитви «Отче наш». Робитиме це й надалі, щоб Бог благословляв всю їхню громаду на добрі діла.
Ольга Дем’янчук
