9 жовтня на черговому засіданні Кабінету Міністрів України було прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану щодо реалізації Стратегії національно-патріотичного виховання на 2020-2025 роки», а також розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової соціальної програми національно-патріотичного виховання на 2020-2025 роки».
Метою цих актів є розвиток цілісної загальнодержавної політики національно-патріотичного виховання; налагодження міжрегіональної та міжвідомчої взаємодії у сфері національно-патріотичного виховання з метою утвердження єдиної національної системи цінностей.
Унаслідок тривалого нехтування та неврегульованості питань щодо національно-патріотичного виховання в українському просторі сьогодні спостерігається низка негативних явищ, якi створюють реальні й потенційні загрози національній безпеці у воєнній, гуманітарній, соціальній, економічній, внутрішньополітичній та інших сферах. Наявні проблеми мають комплексний характер i не можуть бути розв'язані на рівні окремих державних органів або адміністративно-територіальних одиниць. Їх усунення потребує збалансованої політики та поєднання діяльності держави й громадянського суспільства.
Подальше нехтування проблемами лише сприятиме засиллю антиукраїнської пропаганди, продукуванню cвітоглядно-цінносної дезорієнтації, диспропорціям мовної ситуації, поширенню місцевих ідентичностей, що в нинішніх умовах є суттєвим викликом та може призвести до непоправних наслідків.
Саме цими актами затверджується Концепція Державної цільової соціальної програми національно-патріотичного виховання на 2020-2025 роки та План дій щодо реалізації Стратегії національно-патріотичного виховання на 2020-2025 роки. Відповідно до результатів експертно-аналітичного дослідження щодо формування стандартів національно-патріотичного виховання та визначення індикаторів ефективності проведення заходів щодо національно-патріотичного виховання, проведеного у 2017 році простежується ряд загрозливих чинників:
по-перше, загрозлива ситуація з piвнем локальної ідентифікації. Так, якщо на Заході «громадянами України» себе вважають 80,6 % pecпондентів, у Центрі — 79,7 %, на Півночі — 70,1 %, на Сході — 67,4 %, на Півдні — 66,0 %, то на Донбасі лише 42,7 %. Регіональний розподіл висвітлює дуже високі показники ідентифікації з Радянським Союзом на Донбасі 20,7 % та Півдні – 11,8 %;
по-друге, критична ситуація з використанням української мови, яку використовує менше половини населення (44,5 %), при цьому кожен третій використовує російську мову. Колосальний розрив існує при регіональному розподілі — на Заході українською мовою у ciм’ї спілкуються 95,2 % опитаних, на Донбасі — 2,7 %;
по-третє, занепокоєння викликає готовність до захисту України зi зброєю в руках - 60,2 % респондентів не мають таких намірів. Найчастіше про готовність брати участь у захисті України говорять мешканці Заходу, найменше — Донбасу, лише 37,6 % pecпондентів готові захищати незалежність i територіальну цілісність України ненасильницькими методами, такими як волонтерство, благодійність тощо;
по-четверте, низький piвень сформованості цінності державної символіки i дій з її вшанування. Державні символи викликають почуття гордості лише у 25,7 % населення України;
по-п'яте, непокоїть надзвичайно низька активність національно-патріотичних громадських організацій. Їх членами є лише 1,1 % населення України, ще 61,3 % pecпондентів нічого не знають про діяльність таких організацій.
На вирішення зазначених проблем розроблені основні заходи, які спрямовані за такими напрямами: удосконалення нормативно-правової бази щодо національно-патріотичного виховання; упорядкування та вдосконалення системи військово-патріотичного виховання; організація та координація інформаційно-просвітницької роботи у сфері національно-патріотичного виховання; забезпечення належної організації науково-дослідної та методичної роботи у сфері національно-патріотичного виховання; забезпечення скоординованої діяльності у сфері національно-патріотичного виховання.
