А виросла школа-інтернат на базі двох колишніх захирілих дитячих таборів відпочинку. За державні кошти та кошти спонсорів приміщення реконструювали, створили належну навчально-матеріальну базу, підібрали працівників. І з 2006-го комунальний заклад «Олександрійська школа-інтернат» запрацював. До послуг юних господарів - навчальний і спальний корпуси, клуб-їдальня, медичний комплекс, актова та спортивна зали, міні-футбольне поле, тренажерна… Словом, є все необхідне для черпання знань, духовних і фізичних сил. Першим директором її була талановитий педагог та організатор Валентина Забедюк.
- Як було це на перших порах непросто! – пригадує вона.
Ще б пак! Що не учень – суцільна проблема. Бо ж з вулиці, з сімей, де побутували сварки, бійки, пиятика… Але педагогічний хист і доброта всіх працівників перемагали й перемагають у двобої за людське утвердження. Тягнуться діти до таких педагогів, як вчитель історії Петро Кононець, лаборант Олена Лисиця, вчитель фізкультури Василь Ткачук, вчитель трудового навчання Тамара Малишевська та інших старших порадників і вчителів, які замінили їм батьків і родичів.
Долі
А долі в дітей – і різні, і чимось схожі. Було, молоду сім’ю зі Здолбунівщини нужда змусила виїхати на заробітки в Росію. Разом із батьками подалися в чужі краї і троє їхніх неповнолітній дітей – син і дві дочки. Вони й опинилися там сам-на-сам з вулицею. Відтак потрапили в місцевий дитячий притулок, звідти – в Рівненський, а з нього - сюди. Дівчатка пішли в старші класи, а хлопчик став другокласником. І досить швидко у запущених учнях побачили справжні таланти. Одна із сестричок навіть стала переможцем обласного конкурсу «Ні!- наркотикам» і отримала в подарунок від його організаторів комп’ютер. А після школи вийшла заміж, знайшла роботу. Її ж братика забрали в прийомну сім’ю добрі люди.
А ось уродженець Херсонщини В’ячеслав Бездольний (!) як круглий сирота залишився на виховання у рідного дядька. Він і віддав хлопця у Вербську школу-інтернат, що в Дубенському районі Рівненщини. Звідти Славко потрапив в Олександрію. І не жалкує.
- Де я не був, такої доброти, щирості і турботи про себе, як тут, не відчував, - зізнається нинішній одинадцятикласник. – Усе в цій школі – супер: і умови навчання, і проживання, є чим зайнятися, з ким поділитися радістю і печаллю.
- А після школи куди збираєшся? – запитав я хлопця. Натомість почув:
- Мрію стати залізничником, хочу гарно жити.
І в очах Славка - іскорки нестримного бажання стати самодостатньою людиною. Не випадково під час проведення народними умільцями майстер-класів побачив юнака біля суто чоловічих справ – гончарства та ковальства. Власне, вихованцям школи-інтернату в цей святковий день було чому і в кого повчитися. До них завітало аж 32 майстри декоративно-вжиткового мистецтва! Неабияку зацікавленість у школярів викликали такі древні ремесла, як соломкоплетіння, вишивка, кераміка, ліплення, аплікація, живопис… Тішилися цьому Микола Огородник зі Здолбунова, Ольга Осейчук із Березного, Людмила Михальська з Волині, Вікторія Кисіленко та Сергій Торуля з Рівного, інші відомі народні умільці.
У цей день у школі відбулася ще одна знакова подія: тут відкрився шкільний музей «Ремесла Волині». Символічну стрічку перерізали керуючий справами виконавчого апарату обласної ради Микола Яцюк і директор закладу Наталія Тарасевич. За словами Миколи Івановича, цей чудовий і багатий музей має стати духовним центром не лише для інтернатівців.
На святковому ж дійстві, наповненому змістовною концертною програмою, гості вітали ювілярів і підносили їм гостинці. Зокрема від обласної влади школярі отримали новий кольоровий телевізор. Теплі слова на адресу колективу закладу прозвучали з уст начальника управління освіти і науки облдержадміністрації Івана Вєтрова, голови обкому профспілки працівники освіти і науки Юрія Кравця, директора обласного краєзнавчого музею Олександра Булиги, інших поважних гостей.
• Юрій Береза
