Аби з чоботом не сталася халепа
За словами Віктора Железняка, за роки незалежності підприємство не увійшло в жодну державну програму з реконструкції, хоча вона вкрай потрібна. Адже млини на комбінаті ще польські, 1930 року випуску. Один із них повністю дерев’яний, другий — реконструйований ще у 60-70 роках. Обладнання всюди встановлене у 1961 році, енергозатратне. Всі попередні керівники Держкомрезерву, які бували на підприємстві, бачили ці працюючі раритети, але нічим не допомагали, можливо, через те, що довго на своїх посадах не затримувалися. Млини ж працюють винятково завдяки висококласним спеціалістам комбінату. Глобально реконструювати млин підприємство не може. За ті кошти, які заробляє, встигають лише діри латати. Тобто, йдеться про поточний ремонт до нового сезону зберігання врожаю. Адже основне державне завдання підприємства приймати і зберігати зерно для споживача, для держави, для людей.
— Поки що з цим завданням ми справляємося, але час від часу виникають проблеми. У першу чергу - фінансового характеру. В державі відсутня чітка політика реалізації зерна. От привезли до нас, скажімо, на зберігання ріпак. І до того часу, поки ринок не продиктує ціну, нам не можуть заплатити за зберігання. Проходить місяць, два, тоді десь хтось його продасть, і з нами лише тоді можуть розрахуватися. Але ж за електроенергію ми повинні платити вчасно, а за газ, наприклад, ще й наперед. Сушарки ж працюють на газу. Три роки тому під лізинг купили американську сушарку, інше обладнання. Але повністю реконструювати млин і зробити його сучасним і малозатратним нам, звісно ж, не під силу... Крім того, свою продукцію мусимо доставляти не ближче ніж за 100 км, до Рівного, Львова, Тернополя, де знаходиться основний споживач, — занепокоєний реаліями сьогодення директор комбінату.
Як стверджує Віктор Железняк, нині на реконструкцію підприємства потрібно 12 млн. гривень. Власних грошей для масштабної реконструкції підприємство не має. У той же час поряд розвиваються приватники, як гриби після дощу з’являються млини, склади.
— Кредит узяти ми не можемо, бо не маємо права віддавати під заставу в банк державне майно. Хоча, фактично, все що є тут, створили ми та наші попередники. Все, що нам було під силу, ми реконструювали, зробили крупозавод, розбудували всю інфраструктуру. Адже кожен рік щось робилося. Сьогодні підприємство можна порівняти зі старим, добре зашитим і відполірованим чоботом. Але завтра може бути злива, і з чоботом може статися халепа, - бідкається Віктор Миколайович.
Комбікормовий завод не витримав натиску реалій сьогодення
На початку 80-х років на підприємстві за чеським проектом збудовано потужний комбікормовий завод. Коли були колгоспи, великі тваринницькі комплекси, проект себе виправдовував, виробляли по 420 тонн комбікорму на добу. Пік роботи заводу припав на 1991 рік - це 110 тисяч тонн у рік. Тоді ні про яке мікродозування не могло бути й мови. Коли ж розвалилися колгоспи і великі відгодівельні комплекси, постачати радивилівський комбікорм стало нікому. Приватний власник сьогодні комбікорму не купує, і з 1997 року на заводі його виробляють усе менше і менше. — Нині завод частково задіяний на виробництві кормів для риби. З метою його порятунку орендували 2 тисячі гектарів землі, щоб вирощувати зернові, але поступово від цієї ідеї вимушені відмовлятися. Не можна щороку вирощувати пшеницю, потрібна сівозміна. Посіяли ріпак, але всі прибутки пішли на сплату ПДВ. На жаль, українське законодавство, незважаючи на задекларовану підтримку сільськогосподарських, буває дуже неприхильним до них, — зітхає Віктор Железняк.
Усі надії на Благодира
Гарні враження на Віктора Железняка справив новий голова Держкомрезерву Юрій Благодир, який на нараді з директорами підприємств Держкомрезерву впевнено заявив, що з ним буде дуже легко і комфортно працювати, бо він знає економіку, переробну галузь, фінанси. Побував керівник Держкомрезерву і на підприємстві. Ознайомившись із ситуацією, він теж зробив висновок, що без модернізації виробництва, без реконструкції Радивилівський комбінат чекає сумне майбутнє.
— Ми тримаємося винятково завдяки інерції і тим спеціалістам, що маємо. Дуже хочеться, щоб держава нарешті звернула увагу на підприємство, допомогла йому з реконструкцією, адже воно не лише заробляє гроші, а й годує її громадян хлібом, — наголошує Віктор Железняк.
За словами керівника, нині він покладає велику надію на пілотний проект із реконструкції підприємства за кошти держави. Щоправда, реалізований він буде лише в тому випадку, якщо підприємство виграє тендер. Технічний аудит вже відбувся. Чому є впевненість в тому, що держава повинна вкласти кошти в Радивилівський КХП? Справа в тому, що на 60 відсотках подібних підприємств реконструкцію проводити вже недоцільно, ще 4 підприємства-флагмани її просто не потребують.
Коли “шкребуть” по засіках...
На своєму віку Віктор Железняк бачив усіляких керівників і чув різні вказівки.
Востаннє більш ніж дивні накази надходили з Києва майже рік тому:
— У нас силоміць забрали 20 тисяч тонн зерна за мізерною ціною і вивезли в невідомому напрямку, позбавивши таким чином підприємство можливості нормально функціонувати. Звичайно, я опирався як міг, говорив, що йде ремонт залізничних колій, називав інші причини, але одного дня мені зателефонували і сказали, що коли не почну відправку зерна, то завтра директором буде інший. Довелося відвантажити, бо добре усвідомлював, що в такому випадку підприємство втратить не лише зерно, а й своє майбутнє.
За 22 роки багато чого довелося пережити. Було й таке, що оглядати підприємство приїжджали сумнівні малокомпетентні леді з тим, щоб згодом посісти крісло директора. Це вже згодом Железняк дізнався, що це була коханка одного з міністрів, яка за протекцією згори шукала для себе затишне місце роботи.
Жити по-іншому не вміє
Віктор Железняк завжди усвідомлював, що окрім роботи працівник повинен мати можливість повноцінного відпочинку. Власними силами працівники комбінату створили зону відпочинку поблизу Радивилова, де є сад, волейбольний майданчик, водойма, у якій можна покупатися та половити рибу. І нині зона відпочинку підприємства є окрасою району. Так само «народним способом» у 1990-91 роках збудували оздоровчий комплекс. 60 інженерно-технічних працівників по три години щодня в обов’язковому порядку працювали на цьому будівництві. Басейн, тренажерний зал — усе для людей, бо вони того заслужили. Нині, щоправда, є ідея зробити так, щоб басейн отримали можливість відвідувати й радивилівські школярі. Завдяки повній підтримці райдержадміністрації задум обов’язково буде реалізовано.
Колеги з інших областей часто дивуються: для чого Железняк створює на свою голову стільки проблем? Нащо будує свинокомплекси, комбікормові заводи, сіє, косить, розбудовує соціальну інфраструктуру. А він по-іншому просто не вміє. Він народився для того, щоб творити, а не руйнувати.
У нього немає звички робити добрі справи тільки перед виборами. Усі садочки, школи в Радивилові звертаються до Железняка за допомогою постійно. І він допомагає, чим тільки може.
— Я і сьогодні вважаю, що виробничник повинен працювати, а не займатися політикою і перебувати в якійсь партії. Погодився балотуватися лише заради людей, які працюють на підприємстві і живуть у районі. Адже якщо в районі буде потужний завод, мої виборці від цього лише виграють. Подумав собі, а раптом доведеться захищати хлібокомбінат на рівні області. Хто це зробить, якщо не я. Нікуди не їздив і нікого не просив голосувати за мене. Говорив і говорю прямо, що вважаю своїм обов’язком захищати підприємство, яке платить у рік державі 7 мільйонів податків. А також на рівні області буду відстоювати інтереси галузі, проблеми якої знаю не з чужих слів...
Василь Бурченя
