Те, що вдалося зробити на посаді голови, вона якимось здобутком чи досягненням не вважає, адже переконана, що це всього-навсього її щоденна робота, яку їй довірила громада.
І тим не менш, люди свого голову дуже поважають, адже Марія Володимирівна намагається по мірі можливості допомогти кожному, хто звертається до неї зі своєю проблемою. У той же час більшість жителів Єльне та Томашгорода розуміють, що вирішення певних питань не завжди залежить від сільського голови чи від її на те бажання. «Якщо я не можу в чомусь допомогти односельцям, - каже, - то це не означає, що я не хочу цього зробити. Просто в таких випадках або в бюджеті сільської ради не передбачені кошти, або голова просто не вповноважена займатися певним питанням».
До таких проблем, на які вона не може вплинути і на які дуже нарікають селяни, відноситься ремонт доріг між селами Єльне та Томашгород та рух маршрутних таксі до цих сіл. Якщо на ремонт сільських вулиць ще передбачаються певні кошти, то шлях між селами не знаходиться на балансі сільської ради. Крім того, навіть якби й хотів позасипати ями хоч щебенем, то в сільської ради нема транспорту, щоб це зробити. Перевізники теж кивають на поганий стан автошляхів, тому й маршрутка ходить до цих сіл лише раз на день. Тож жителі двох досить таки немаленьких сіл (в обох населених пунктах майже 2400 чоловік) терплять неабиякі незручності. Не можна ні в райлікарню добратися, ні навіть учням старших класів з Єльне вчасно дістатися на уроки в Томашгород, не мають можливості вони й добути до кінця занять, адже маршрутка відправляється в їхнє село о пів на другу, та й громадським транспортом їздить різний контингент. Тому чимало учнів з Єльнівської дев’ятирічки відмовляються від навчання в Томашгороді і вступають до коледжів чи училищ. Проблему міг би вирішити шкільний автобус, однак його поки що в Томашгороді немає, переймаються батьки. Автобус школі міг би знадобитися й для інших цілей. Наприклад, як розповідає директор Єльнівської школи І-ІІ ступенів Ігор Опанасевич, нещодавно, щоб доправити учнів на районну олімпіаду, довелося везти всіх учасників своїм автомобілем. І то діти ледве помістилися. Частенько школа також винаймає мікроавтобуси. Проте, тішаться томашгородці, у черзі на шкільний автобус вони - перші в районі. Тож сподіваються, що скоро його отримають.
Фактична відсутність рейсового транспорту утруднює й роботу сільської ради. Так, наприклад, жителям Єльне накладно добиратися за півтора десятка кілометрів на прийом до сільського голови. Але Марія Володимирівна знайшла з цієї ситуації вихід – відправляти двох працівників сільради, котрі мешкають у цьому селі, на обідню маршрутку додому. Тепер секретар і діловод до обіду працюють в сільській раді, а потім приймають громадян і консультують їх із різних питань в єльнівському Будинку культури. Часто й сама організовує виїзні прийоми в цьому селі.
Проблеми проблемами, та сільський голова вважає, що у громади також є й неабиякі досягнення. Зокрема задоволена Марія Володимирівна роботою Томашгородського дитячого садочка «Журавлик», адже такий гарний заклад рідко зустрінеш і в районному центрі. Садочок функціонує з 1991 року, розрахований він на три групи, так що діти дошкільною освітою охоплені. Однак шалений ажіотаж серед батьків, які хочуть влаштувати свою малечу в «Журавлик», наступає в літню пору під час ягідного сезону. Адже збір ягід – це один із основних способів заробітку селян. Тому садочок намагається прийняти усіх бажаючих. Тут, у «Журавлику», кажуть вихователі, є усе для дошкільнят: і гарні іграшки, і затишні спальні, і хороше харчування, яке оплачується з місцевого бюджету та частково батьками, яким ці кошти згодом компенсуються з Чорнобильського фонду. Також нещодавно в приміщенні замінили опалювальну систему, вставили пластикові вікна для збереження тепла та нові двері. А зараз батьки організували розширення ігрового майданчика на подвір’ї, і на часі – обгородження території дитячого садка.
Якісна, вважає голова та томашгородці, в них і медицина. Оскільки автобуси через село ходять рідко, селяни воліють відвідувати місцевий ФАП замість того, щоб чекати по півдня на вокзалі в Рокитному. У фельдшерсько-акушерському пункті зараз трудиться четверо медиків. Великою повагою у селян користується патронажна сестра Наталія Олександрівна Вежичанін, яка вже має солідний стаж роботи в цьому медичному закладі. Траплялося в її практиці усяке. Бувало, що й на пологи викликали. Та хоч пані Наталя не лікар, а фельдшер, пупи перев’язувати доводилося частенько, жартує. А про нічні виклики не варто й згадувати – вони бувають мало не щодоби. Пацієнтка Єва Лобур уже майже 20 років відвідує ФАП, викликає фельдшерів додому і розповідає, що дуже соромиться зайвий раз медиків турбувати (може, в них є нагальніші справи), та без їхньої допомоги жити уже не може. А про Наталію Вежичанін каже, що вона справжня рятівниця для селян.
Одне слово, стверджує сільський голова Марія Гіс, успішною роботою сільська рада багато в чому завдячує керівникам і працівникам Томашгородської та Єльнівської шкіл, дитячих садочків, ФАПів та будинків культури. Бо разом з ними вона працює на розвиток громади. І попри тривалий стаж роботи на посаді сільського голови Марія Володимирівна намагається радитися з людьми, які мають відповідний управлінський досвід. Наприклад, своїм наставником вона вважає Петра Михайловича Гончара - сільського голову Рокитного. Спілкується вона і з ветераном педагогічної праці Світланою Василівною Бодак, котра свого часу теж була керівником місцевої громади.
Марія Володимирівна каже, що понад усе вона хоче, щоб кожен житель Єльне і Томашгорода був задоволений її роботою, і для того намагається робити все від неї залежне. Та вкотре повторює, що без колективу, який працює задля села, вона не змогла б нічого зробити.
Себе вона асоціює лише з громадою і за стільки років стала з нею одним цілим. Іноді через робочі справи та господарство не встигає навіть приділити увагу своїм рідним. Не зогляділася, каже, як внуки попідростали, і через постійну зайнятість діти на неї трохи ображаються. Хоча й розуміють, що робота забирає у Марії Володимирівни дуже багато часу, тому й намагаються у всьому підтримувати свою маму та бабусю.
• Анна Легка
