Ще більше ніж записав, старожил знає про часи польського панування, рідне село, колгосп, де трудився з дня заснування і аж до пенсії. І охоче та цікаво розповідає про пережите, побачене молодшим односельцям, учням місцевої школи.
- Записувати події повсякденного життя перейняв від батька Оксентія Крутія, учасника Першої світової війни, солдата російської армії, - каже ветеран. – При панській Польщі щороку випускали календарі, в яких передбачали місце для щоденних нотаток. Отож тато, а потім і я там писали, що робили та дізнались впродовж дня. Коли ж Червона Армія прогнала поляків, то купував зошит і продовжував записувати нотатки про побачене, пережите.
Ходив сім років до місцевої школи, навчались там по-польськи, уроки рідної мови називались «язиком руським». Раз на тиждень український священик проводив заняття з вивчення Закону Божого. Потім працював продавцем у підприємця Йосипа Бувсиновського. Як на той час, мені, освіченому парубку, наступного року нова радянська влада надала роботу секретаря сільської ради. Працював, правда, там декілька місяців. Та найбільш запам’ятав та записував у щоденник події Другої світової війни, будні колгоспу, в якому я трудився з моменту створення й до пенсії, а потім був свідком його нищівного занепаду.
Іван Оксентійович показує нинішні свої нотатки, але говорить про молодість, що припала на примусову колективізацію та воєнне лихоліття. У березні 1941 року на зборах селян оголосили про те, що 84 малоземельні сім’ї увійшли у колективне господарство. А у червні розпочалася війна з фашистською Німеччиною, Бугрин окупували загарбники, почалися масові репресивні акції, від селян вимагали для армії продукти, фураж тощо. Зокрема, багато бугринських людей жорстоко вбили фашисти 2 серпня 1943-го. Нині на тому місці земляки встановили пам’ятний хрест, по народному - фігуру.
У селі сформували загін УПА для боротьби з ворогом. Іван теж приєднався до загону, був у ньому писарем. З хвилюванням згадує Іван Крутій один із боїв повстанців з німцями, що відбувся на сільській вулиці, неподалік його обійстя, майже сімдесят років тому:
- Наші хлопці 30 грудня 1943-го зробили засідку на фашистів, обстріляли їх колону з п’яти автомобілів, застрелили усіх 12 окупантів. Я бачив, як солдати непорушно лежали на дорозі біля машин, а офіцери загинули у кабіні легковика. Жах охопив усіх жителів. 4 січня над Бугрином кружляв розвідувальний літак, а через три дні, на Коляди, карателі оточили село. Зігнали усіх селян, відібрали дванадцять старших чоловіків і привселюдно розстріляли. Мертвих спалили у дерев’яній хаті, жінок і дітей відпустили. Через три тижні, після запеклих боїв в районі річки Горинь, у Бугрин увійшли бійці Радянської Армії.
За звільнення села загинули 97 радянських солдатів 419 полку 112 Рильсько-Коростенської дивізії І Українського фронту. В армію мобілізували 130 селян Бугрина, у їх числі брата літописця – Федора. Чимало їх полягло у боях на вогненних фронтових дорогах. Ще один брат Петро був у польській армії, пережив полон, але повернувся в рідне село. А Івана Крутія заарештували органи НКВС за участь у повстанському русі. У тюрмі допитували, вимагали свідчень, він все заперечував, друзі не зрадили – і через три місяці був звільнений за браком доказів причетності до УПА. Став працювати у Рівному, опанував професію кравця. Мы изучаем лучшие онлайн казино на реальные деньги. Наша цель, предоставить вам всю необходимую информацию, прежде чем вы примете решение. Это включает в себя информацию о лучших бездепозитных бонусах и бонусах за регистрацию. Все лучшие казино тут. Вы можете выбрать любое онлайн казино и зарегистрироваться. В результате мы позаботимся о том, чтобы вы получили неплохую прибыль и были довольны результатом.
У жовтні 1947 року Іван записує до щоденника враження про чудову осінню погоду 14 числа, 19-го випадає сніг, а 5 листопада – про шлюб з Тетяною Галузою, дівчиною з рідного села. Жінчина родина теж постраждала у те лихоліття: її вивозили у Сибір, брата та батька арештовували, мордували радянські репресивні органи. Для арешту досить було відмови вступити у колгосп, що знову створювався у Бугрині. Іван з молодою дружиною мусив іти працювати в колективне господарство імені Молотова, вона у ланку, а він – бухгалтером, про що занотував у щоденнику 6 лютого 1950 року.
- Дуже важко було тоді колгоспникам, - згадує літописець. – Техніки ніякої, лише коні, люди майже все робили вручну, а платили їм мізер. Пам’ятаю, першим головою артілі був Леонід Кирилюк, сільську раду очолювали Тихін Огородник, потім Яків Свинар, Олександр Сахнюк й інші. Через три роки з’явились перші трактори, мене призначили обліковцем бригади механізаторів, ним я трудився аж до пенсії, тобто до 1983 року. Згодом колгоспи навколишніх сіл об’єднали в один великий, назвали «Зоря комунізму». У Бугрині сформували потужну машино-тракторну станцію, нею завідував учасник війн Гаврило Лінник, якого потім обрали головою колективного господарства. Саме за тридцятирічного керівництва Гаврила Лінника господарство і село досягли найбільшого розвитку. Я записував у щоденник, коли у колгоспі збудували цегельний, овочесушильний заводи, нові ферми, інші виробничі приміщення. У селі заасфальтували вулиці, спорудили просторі лікарню, школу, житлові будинки для колгоспників, спеціалістів, педагогів, вчителів. У 90-х роках після реформування аграрної галузі колгоспне виробництво занепало, земля і майно розпаювали. Але сьогодні приємно згадати, що у тому великому колективному доробку є частка праці моя, моєї дружини Тетяни, яка теж все життя пропрацювала у колгоспі. Навіть не віриться, що так швидко пролетіли оті десятиліття страждань, праці, смутку і радощів. Не соромно мені за пережите, за сина Миколу, дочку Галину, маю семеро онуків, п’ятнадцять правнуків. І вірю, що в незалежній нашій державі у них буде краща доля. Наше покоління зробило для цього все, що могло.
Майже сім десятків зошитів-щоденників Івана Крутія відображають не тільки невідомі факти минувшини села, хліборобської родини, а й сам настрій часу, який називають переломним у долі України. Літописця запрошують на зустрічі з учнями місцевого аграрного ліцею, де створений музей історії села й освіти в районі. У закладі зібрали цікавий матеріал і свято бережуть пам’ять про шанованих хліборобів, удостоєних високих державних нагород. Їх всіх добре знає Іван Крутій, бо пліч-о-пліч трудився задля спільного блага, кращого майбутнього для нащадків. І нотував щодня про важливе для себе, земляків, рідного краю.
• Анатолій Кардаш, Гощанський район
