Кожна людина є творцем своєї долі. Або ж вона бачить десь за горизонтом мету і впевнено йде до неї, або ж блукає манівцями все життя і нарікає на долю. Професор Руслан Постоловський до своєї мети йшов упевнено. Ще навчаючись у школі, прихилився до історії рідного краю, а тому вирішив стати істориком і вступив до Кам’янець-Подільського педагогічного інституту на історичний факультет.
— Кам’янець-Подільський, — згадує Руслан Михайлович, — то унікальне місто. Древня фортеця, цікаві музеї. У нас навіть заняття проводилися в музеях, а то й у кафедральному соборі. Можете собі уявити, як це нас захоплювало.
Потім було вчителювання у школі с. Білашів Здолбунівського району. Йому, практично сільському хлопцю, тут було усе миле і знайоме. Сільські люди, як і в рідному Мізочі, такі щирі, безпосередні, без жодної фальші в думках. Хто-зна, можливо, і пов’язав би з однією з сільських красунь свою долю 20-річний вчитель, залишився б працювати у сільській школі, але жага нових знань, потяг до науки, до нових відкриттів і дослідницької роботи були сильнішими. Саме ці пріоритети привели Руслана Михайловича в тогочасний педінститут. Так майбутній ректор став скромним лаборантом кафедри історії Рівненського державного педагогічного інституту. Тодішній ректор Бугайов наче напророкував йому свою посаду. А потім були аспірантура, викладацька робота в інституті. Очевидно, уже тоді невидимі зигзаги долі приготували Руслану Постоловському справжній іспит на звання будівничого вузівської освіти.
Будівничий університетів
Спочатку у певний момент доля підказала, що саме він, Руслан Постоловський, має взятися за цю справу і створити у Рівному Інститут слов’янознавства, по суті, один із перших приватних вузів на теренах Рівненщини. В Україні саме пройшла хвиля створення таких приватних навчальних установ. Деякі з них уже давно канули в лету, а ось Рівненський інститут слов’янознавства не лише повнокровно розвивається, а й з кожним роком стає більш відомим на теренах України. Нині цей інститут, який Руслан Постоловський створив і очолював до 1998 року, став одним з найпрестижніших вузів України, де студенти оволодівають 12-ма сучасними професіями, серед яких є і такі унікальні, як міжнародні відносини та міжнародна інформація. Отож Рівненський інститут слов’янознавства тепер добре знають і за межами України.
Але життя готувало для Руслана Постоловського нові іспити. У грудні 1998 року Кабінет Міністрів України приймає Постанову про створення Рівненського державного гуманітарного університету. Довести до ладу педагогічний навчальний заклад довіряють здібному науковцю й організатору, сучасному керівнику, який вже мав чималий досвід роботи на посаді ректора інституту, а на той час ще й був заступником голови ОДА, Руслану Постоловському. Завдання перед ректором-організатором постало надскладне — на базі п’яти навчальних закладів, у тому числі й педагогічного та інституту культури, створити в Рівному заклад нового типу — Рівненський державний гуманітарний університет. На представленні він скаже, що, напевно, легше було б створити щось із нічого, ніж об’єднати в одне ціле, здавалося, непоєднуване. Але практика показала, що давня мрія і вчених, і керівників області про створення у Рівному університету гуманітарного профілю є цілком реальною і найголовніше - потрібною справою. Не будемо співати дифірамби цьому вищому навчальному закладу, а наведемо лише один промовистий і зовсім свіжий факт: цьогоріч РДГУ увійшов у десяток ВНЗ держави за підсумками набору студентів на державну форму навчання, залишивши позаду цілу низку університетів, які мають статус національного. Хіба потрібні після цього якісь коментарі?
Ось так двічі у житті професор Руслан Постоловський пробивав тунель, «лупав скалу», щоб збудувати у Рівному два престижні вузи.
Доброго ранку, ректоре!
Усі його починання завжди були підтримувані дружиною Людмилою, яка нині працює ректором Рівненського інституту слов’янознавства. Сім’я для Руслана Постоловського - це не лише надійний тил, це щось набагато більше. Радіє ректор, що вже став дідусем. Адже син Сергій з невісткою Олександрою подарували йому з дружиною внука Івана. Що може бути більшим щастям для успішного чоловіка, аніж відчуття того, що твій рід продовжується, твоє прізвище носитимуть нащадки. Філософія життя є незбагненною, і ще жоден мислитель не видав “на гора” прийнятної для всіх формули успішної людини, якою б користувалися сьогодні, завтра... і через тисячу років. А завтра… завтра буде новий день, і ректор Руслан Постоловський неодмінно почує у своїй приймальні «Доброго ранку, ректоре».
• Василь Бурченя
