У талановитого, по-справжньому натхненного митця Сергія Захарчука таких алмазів вже чимало. «Тож я воістину багатий, бо мій душевний світ сповнений добром», – каже майстер. Енергія душі, яку випромінює іконописець, яскравим потоком передається й іншим.
Життєві «академії» Сергія Захарчука
Усі художники – це унікальні особистості, бо звідти, з висот, їм дано відчувати набагато більше, ніж звичайним людям, передавати цю інформацію, насичувати її всіма барвами, що тільки створила природа. Унікальними є і роботи Сергія Захарчука. Його вклад у сучасне церковне малярство неоціненний, бо за своє життя він створив уже стільки ікон, що й перелічити важко. І в кожній – частинка душі митця, праця днів і ночей, піт і радість, переживання, незліченна кількість позитивних емоцій. Сергій Денисович практично ніколи не зупиняє творчий процес, він постійно у праці й задумі. Відпочивати таким людям ніколи, бо вони повністю віддані мистецтву.
Сергій Захарчук з’явився на світ 22 січня 1965 року у селі Тріскині, що на Сарненщині. У чималому сімействі Захарчуків було семеро дітей, Сергійко – наймолодший. У восьмому класі Сергій Захарчук намалював ікону святого Архістратига Михаїла, яку згодом подарував хрещеній. Вже на ту пору хлопець міг ідеально відтворювати образи, бо мав хорошу зорову пам’ять.
Після дворічного навчання у Рівненській художній школі Сергія призвали на службу в армію. Тяга до творчості і самовдосконалення підштовхнула вступити до престижного Московського державного університету ім. Надії Крупської на заочне відділення, де здобував фах художника народного мистецтва. Під час навчання розширив свої знання про тогочасне мистецтво, відомих художників, багато чого навчився. Саме тоді майстер познайомився із творчістю відомих митців Віктора Васнецова та Василя Верещагіна, котрі згодом стали його улюбленими художниками-класиками. Сергій Захарчук детально вивчав мистецтво у різних ракурсах, «дихав» ним. У 1985 році, після повернення до рідного села, Сергій Денисович влаштувався на роботу у райспоживспілку, був художником по рекламі.
Із 1988 року навчався на факультеті художнього оформлення Тернопільського кооперативного технікуму, а заодно постійно створював нові полотна. Київська художня академія радо прийняла до себе талановитого художника, але Сергію Денисовичу не вдалося закінчити навчання. Життя закрутилося, завихрилося і вилило на долю художника перші труднощі, які майстер довго, але впевнено долав. За майже пів столітття художник мав чимало життєвих «академій», котрі навчили не згірше професійних вишів. Своє мистецтво майстер черпав із народу, побуту, природи. Йому вдавалося «пробудити» навіть зачерствілі буденним душі…
«Творча кухня» майстра
Довгий час Сергій Денисович малював картини для себе, своїх друзів і знайомих. А вже пізніше зацікавився сакральним мистецтвом, почав ходити до церкви і лише тоді підготувався «духовно» для того, щоб розпочати писати ікони. Були тривалі розмови із священнослужителями, які ще більше утвердили його бажання живописно оформляти церкви – бути іконописцем.
Зі слів Сергія Денисовича стало відомо, що є люди, які негативно ставляться до того, що він пише ікони, вважаючи це якимось «святотатством». Взагалі, як сказав Захарчук, ікони і зараз повинні писати монахи. Але, враховуючи той факт, що на сьогоднішній день іконописців-професіоналів не вистачає, то зріс попит на роботи «мирських художників». Саме так було і з Сергієм Денисовичем. Одна невеличка особливість, на яку звернув увагу митець: після того, як він пише ікону, її не відразу використовують у Богослужінні, а ставлять спочатку на деякий час у вівтарі, там священик читає спеціальні молитви освячення, і вже тоді ікони використовуються у Службі Божій.
Одразу ж виникло запитання: як Сергій Денисович обирає теми сюжетних композицій? Вдалося дізнатися, що тематику ікон митець погоджує зі священиками, настоятелями храмів. Нещодавно іконописець завершив роботу над серією сюжетних ікон, яка називається «Страсті Христові». До серії увійшли ікони «Вхід на Голгофу», «Умивання рук Пілатом», «Наруга над Христом», «Розп’яття», «5 хлібів і 3 рибини»… Окрім цих ікон у Сергія Денисовича є ще й інші – «Хто стукає, тому і відчинять», «Явлення Христа», «Явлення воскреслого Христа Марфі та Марії», «Зрада Іуди», «Явлення воскреслого Христа Марії Магдалині». Одна із важливих деталей іконопису Захарчука – світ неживої природи. Гори, будинки, предмети в середині житла зображуються зовсім не тому, що вони дуже гарні, а як натяки на місце дії або як символи. Все це вказує на ті чи інші місця, де з Ісусом, Дівою Марією чи зі святими відбувались ті чи інші події. Кожен предмет, камінчик, листочок – все, що зображено на іконі, має певне символічне значення. Сергій Захарчук втілює в іконах не просто святу ідею, а певну філософію життя.
Особливості стилю іконописця
Якщо досліджувати ікони Сергія Денисовича, написані ним для Свято-Покровської, Свято-Троїцької церков м. Сарни, релігійної громади Свято-Покровської парафії Рівненської Єпархії УПЦ Київського патріархату, то можна простежити своєрідний стиль автора.
Студентка Лілія Семенович, яка ще у школі захищала по творчості Сергія Захарчука науково-дослідницьку роботу в секції «Мистецтвознавство» Малої академії наук, розповідає про сакральний зміст деяких робіт митця: «На стелі (куполі) Свято-Покровського храму є надзвичайно цікаве зображення: у найвищій точці купола — зображення Господа Саваофа – Створення світу – це одна із робіт Сергія Денисовича. На цій іконі зображено Господа Саваофа в образі сивочолого мудреця, який створював землю, воду, повітря. Бог-Отець завжди, згідно з каноном, зображується у вигляді старця, тому що він так являвся деяким пророкам. Бог Саваоф зображений босим: це означає, що він доступний для всіх, він такий, як і всі люди. Але разом з тим вигляд у нього суворий, бо він покарає за гріхи. Господь Саваоф зображений у довгій сорочці, яка розвівається на вітрі. Сорочка пурпурового кольору, що означає царський, божественний сан особи, яка одягнута у цей одяг. На сорочці у Господа Саваофа – гіматій (верхній одяг стародавніх греків) зеленого кольору. Зелений колір в іконописанні – це уособлення всього земного. Над головою зображено трикутник, що означає найвищу владу. Разом із тим трикутник – це знак всевидячого ока, знак Бога. Як бачимо, у своїй роботі Сергій Захарчук дотримується правил іконопису: Бог Саваоф зображений згідно з каноном. Сергій Денисович дотримується канонів у використанні кольорової гами».
Роботи Сергія Денисовича Захарчука схожі на роботи іконописців-професіоналів, проте, звісно, він вносить у них щось своє. Майстер не показує святих грізними, віддаленими від нас. У всіх роботах – обличчя простої земної людини. Християни приходять до церкви по допомогу, по підтримку, а всі святі готові їм допомогти. Коли уважно придивитися, то можна помітити на одязі зображуваних Сергієм Захарчуком святих орнамент, який дуже схожий до місцевої поліської вишивки. У сюжетних композиціях майстер ікони проявив своє вміння зображати пейзажі. Плавними лініями він вільно окреслює схили гірських краєвидів, подекуди зображені кущі та дерева. В обраних сюжетах виявляється індивідуальність майстра. Окрім того, він ще й змальовує улюблені християнські образи, до яких найчастіше звертаються прихожани. «Мистецтво несе до нас лише добро», – пишуть мудреці. І це ще раз підтверджують дивовижні праці художника Захарчука.
• Петро Катеринич
