Як видно з переліку, "повстання" чомусь виявилось дуже вибірковим. Опозиціонери повністю проігнорували Південь, Схід, і навіть частину Центральної України, що традиційно підтримувала опозиційні партії. До фінальної акції у Києві 18 травня ця ситуація вже не зміниться.
Чим же викликана така вибірковість акції, що абсолютно безпідставно названа «Вставай, Україно!»? Може, опозиціонери вважають, що "несвідомий електорат" не варто закликати до повстань і в чомусь переконувати? Чи, може, навпаки, області, до яких не завітали "повстанці", не потребують жодних закликів, і повстануть без жодних умовлянь? Щось не віриться…
Насправді ж, причин може бути одразу декілька. По-перше, опозиція виявляє свою організаційну неспроможність. Ми можемо спостерігати за повністю деморалізованою опозицією:
ВО "Батьківщина" вже майже повністю втратила джерела фінансування і, внаслідок внутрішньопартійних конфліктів – людський ресурс. Партія не бере участі у масових заходах, адже може забезпечити участь у них виключно своїми штатними співробітниками.
ПП "УДАР Віталія Кличка", на додачу до постійних внутрішньопартійних конфліктів, отримала репутацію партії "кидал". Майже всі, хто працював на партію під час парламентських виборів 2012 року, в один голос заявляють про відсутність розрахунку з ними за жовтень, в окремих випадках мова йде і про інші місяці виборчої та передвиборчої кампаній. Партійну організацію лихорадить від постійних протестів колишніх співробітників і війни компроматів.
ВО "Свобода", хоч і не має видимих внутрішніх проблем і скандалів, завдяки чому почувається найбільш впевненою у мобілізаційному плані і не припиняє своєї активності, але має ряд інших негараздів. Партія хоч і стала парламентською, але на місцевому рівні продовжує бути маргінальною. Вона єдина з поміж опозиції, хто може у будь-який момент вивести на вулицю від 30 до 50 своїх відданих прихильників. Однак на цьому її людський ресурс обмежується. Вона має відверто слабких місцевих очільників і не має стабільного фінансування.
Отже, кого збирала опозиційна трійка на свої мітинги? 50-60 прихильників? Мабуть, замало… Решта з прийдешніх були звичайні люди, що хотіли поспілкуватись з опозиційними лідерами. Але не для того, щоб висловити їм свою підтримку, а щоб поставити незручні питання, або і взагалі роздерти на шматки… коротше, малоприємна перспектива.
По-друге, з переліку вже відвіданих міст видно, що опозиціонери підіймають виключно свій традиційний електорат – Харків став виключенням лише через розташування Качанівської колонії.
І, нарешті, по-третє, не зовсім зрозумілі самі мотиви і цілі акції. Підготовка справжнього повстання? У це не вірять навіть самі "винуватці урочистостей". Мобілізація електорату? Вибори ще не скоро. Спроба злякати владу? У Партії Регіонів до такого вже виробився імунітет. Спосіб "випустити пару"? Можливо, але вірять їм все менше, тому і ефективність механізму падає.
В багатьох українців залишились негативні асоціації зі словом «революція» та «майдан». Люди хочуть миру та спокою і зовсім не підтримують радикального перебігу подій, що його пропонують опозиціонери. Отож, в опозиції залишається лише два непродуктивних інструменти: грізний погляд і рішучі заяви. Рухатися далі вони бояться,(певно є що втрачати), тому і переходять від радикальної риторики, до... радикальної риторики. Одним словом, займаються «болтологією».
Міф про "Вставай, Україно!" остаточно розвіявся коли переляканий Яценюк почав торочити про покарання власних же активістів за славнозвісні сніжки. Якщо ситуація із псевдо повстанням продовжуватиметься, у людей на прапори почне виникати алергія. Адже всім давно стала зрозумілою демонстративна ідеологічна імпотенція опозиції, що основним своїм завданням має прикриття більш цинічних схем.
• Іван ЛИПА
