Чи вдасться Мізочу відновити славу величного минулого?

На цьому фото не окупована Донеччина чи Луганщина. Це селище Мізоч, що на Здолбунівщині, а точніше - західна його частина, де ще якихось 14 років тому в корпусах цукрового заводу з понад столітньою історією повноцінно працював крохмале-патоковий завод, а вже у 2013 на цьому місці залишилися лише руїни. Тож, дивлячись на них, розумієш, що руйнація України почалася не у 2014 році, а значно раніше, коли нас усіх зробили економічно неповноцінними. Прикро, що ми разом з нашою владою і право­охоронною системою так безтурботно дозволили це зробити – зруйнувати те, що створювали не одне століття.

• Костел Яна Непомуцена

Трохи історії, бо вона привабливіша, ніж сьогодення

Усього за 20 кілометрів від Здолбунова знаходиться селище Мізоч, відоме із 1322 року. Тривалий час ним володіли князі Острозькі, потім магнати Дуніни-Карвіцькі, з якими пов’язаний період розквіту Мізоча, зокрема, отримання ним Магдебурзького права.
Отож у 1878 році в Мізочі споруджують великий цукровий завод, а через два роки ще одне підприємство – пивоварний завод. У 1885 році з невідомих причин цукровий завод згорів. Відбудували його лише 1895 року. Тоді ж підприємці Бродські заснували товариство Карвиць-Озерянського цукрового й рафінадного заводу (так тоді називався мізоцький цукровий завод). На підприємстві працювало 110 робітників. Із 1890 року в містечку стали виробляти сукно – 6 ткачів виготовляли його за рік 1 тис. м. 1900 року Дунін-Карвицький заснував горілчаний завод. Напередодні першої світової війни від станції Озеряни до Мізоцького цукрового заводу була прокладена вузькоколійка.

• Будинок ксьондза

Крім того в містечку була волость, міщанська управа, пошта, телеграф, земська поштова станція, акцизний дозір, земська амбулаторія, 2 аптечні склади, 22 крамниці, горілчана крамниця, склад сільськогосподарських машин, 2 ресторани, 4 готелі: «Європейський», «Львівський», «Полонія», «Варшава».

Наприкінці XVII ст. – на початку XVIII ст. за проєктом відомого майстра садово-паркового мистецтва, ірландця Діонісія Міклера закладено великий парк із заповідником «Соснина», де утримувалися рідкісні тварини, із великим фруктовим садом та мальовничим ставком, який утворився завдяки будівництву двох гребель на річці Стубла. Тут же збудували садибу та оранжерею. В 60-ті-80-ті роки ХХ ст. тут функціонував ресторан «Голубий Дунай».

Нині ж від оранжереї, де колись навіть узимку вирощували квіти і яка могла б бути окрасою селища, лишилися руїни.

Звичайно, в історії Мізоча теж були і сумні періоди, зокрема, розстріл понад 4000 євреїв із самого містечка та найближчих сіл. Та, попри все, воно увесь час розвивалося, тут будували нові фабрики і заводи, об’єкти культурної сфери тощо.
Головною пам’яткою Мізоча є костел Яна Непомуцена. Він розташований у самісінькому центрі селища, споруджений в 1795 році коштом генерала Кшиштофа Дунін-Карвіцького і закінчений його сином Казиміром після 1830 року. В підземеллях костелу в Мізочі було поховано представників роду Дунін-Карвіцьких, а також княжну Ядвігу Любомирську. Мурований католицький костел святого Яна Непомуцена залишався чинним аж до Першої світової війни. Нині його перебудовано у православну церкву (знято пологий дах і надбудовано три куполи). Знаходиться храм у користуванні громади ПЦУ під ім’ям Різдва Пресвятої Богородиці.

Поряд стоїть будинок ксьондза – теж пам’ятка культури. У приміщенні нині розташований будинок школяра. Майже три роки довелося його нинішньому директору Володимиру Бідюку оббивати пороги Мінкульту в Києві, поки в приміщенні дозволили замінити старі вікна на пластикові під дерево. А загалом і освіта, і культура переживають у громаді зараз нелегкі часи. Ентузіазму й бажання працювати не бракує, а ось коштів у казні громади – ще й як.
– Коли я в черговий раз прошу на сесії громади кошти на освіту і культуру і мені кажуть, що на нашу галузь і так йде багато грошей, то я відповідаю, що кого ж іще ми маємо підтримувати, давайте збережемо те, що маємо, бо фабрики і заводи ми вже втратили, – розповідає начальниця відділу освіти, культури, молоді і спорту Вікторія Прокопчук. І вона справді має рацію.

До речі,    більшість      мешканців     довоєнного    Мізоча    складали саме євреї, і навіть тепер відчувається, що торгівля   колись    тут      розвивалася дуже жваво. До слова, саме у Мізочі у 1927 році народилася дружина 9-го президента Ізраїлю Шимона Переса – Соня, на той час мала прізвище Гельман, а через три роки сім’я емігрувала до Палестини.
У 1953 році в селищі Мізоч функціонували   цукровий завод, пивзавод, середня   школа,   семилітня   школа, будинок    культури,    будинок піонерів, дві бібліотеки й кінотеатр.   З 1939 по   1959   рік   Мізоч був районним центром,   селищем   міського типу,     й   очевидно,   що     саме на   цей   час    припадає    його найбільший розквіт.

У 1953 році завершено відбудову цукрового заводу. На базі харчокомбінату і пивзаводу 1958 року створено продкомбінат (в 1964 році він став називатися харчокомбінатом),  ковбасний та рибний цехи. 1960 року споруджено новий корпус маслозаводу. У селищі діяв автобусний парк, споруджено міжколгоспний комбікормовий завод.
1965 року відкрито нове підприємство – Мізоцький філіал Львівського заводу електроосвітлювальної арматури. Наступного року тут почали випускати світильники, настільні лампи, торшери, підвіски. 1971 року в селищі запрацював новий хлібозавод.
Виросло нове селище цукрового комбінату. Його прикрашали три сквери загальною площею понад 6 га. Побудовано великий Будинок культури цукрового заводу, в приміщенні якого розміщувалися кінозал, танцювальний зал, більярд, бібліотека... До речі, від цієї споруди нині не лишилося навіть і сліду, подейкують, що самі ж мізочани під шумок розібрали приміщення на будматеріали.
З 1971 року Мізоцька лікарня стала районною лікарнею № 2 на 150 ліжок. Лікарню, до речі, кілька років тому перевели у статус терапевтичного відділення, а потім і зовсім закрили. У селищі є лише лікарська амбулаторія, приміщення якої потребує ремонту.

• Мізоцька райлікарня, раніше райком партії

А у 1980-му тут, окрім згаданих підприємств, діяли ще й хлібзавод, молокозавод, філіал Львівського дослідно-експериментального заводу електроосвітлювальної апаратури, цех Здолбунівського заводу продтоварів, комбікормовий завод, виробниче відділення Здолбунівської райсільгосптехніки, Здолбунівська райсільгоспхімія, лісництво, комбінат комунальних підприємств, дві загальноосвітні школи, лікарня, два будинки культури, три бібліотеки, клуб і кінотеатр. За рік до проголошення незалежності чисельність населення Мізоча складала 4220 людей.
У травні 1995 року Кабінет Міністрів України прийняв рішення про приватизацію Мізоцького цукрового заводу (на фото). Вважайте, що з того часу почався економічний занепад селища. То ж не випадково, що за якихось 8 років чисельність населення скоротилася на 659 чоловік.

• Приміщення сільської ради (колишня гміна)

Найбільше шкоди Мізочу завдали… в період Незалежності
Після закриття цукрового заводу на його виробничих потужностях підприємство «Новітні крохмальні технології» відкрило у 2001 році завод з виробництва крохмалю та крохмальних продуктів, зокрема патоки. Кажуть, що стрічку на відкритті перерізав брат опального бізнесмена Ігоря Бакая – Олег. Справи наче налагодилися. У мізочан з’явилася робота, у місцевого бюджету – наповнення. Подібний комбінат став другим в Україні. Працював він на місцевій сировині – кукурудзі, випускаючи щодобово 50 тонн високоякісної продукції. У цій галузі підприємство стало лідером у західній Україні. В загальному обсязі виробництва патоки в Україні частка заводу складала 10 відсотків.

• Селищний голова Мізоча Богдан Похилюк

– Протягом цілої історії нашого селища цукровий завод був єдиним підприємством, яке утримувало всю соціальну сферу, – розповідає селищний голова Мізоча Богдан Похилюк. – Коли його ліквідували, то підприємство «Новітні крохмальні технології» стало його правонаступником. Тобто основним платником податків у селищний бюджет. На заводі працювало 300 чоловік.
Втім, ідилія тривала недовго. Вже у 2008 році завод перейшов у власність столичної підприємиці Тетяни Польської. Через рік підприємство оголосили банкрутом. До речі, з відкритих джерел у мережі Інтернет ми дізналися, що остання власниця заводу кілька років переховувалася від правоохоронних органів, які порушили проти неї справу за навмисно завдані державі збитки в особливо великих розмірах. Йдеться про сотні мільйонів доларів. До Мізоцького крохмале-патокового вона встигла довести до банкрутства Луцьку кондитерську фабрику. Попри це їй дозволили придбати підприємство у Мізочі. Аж у 2013 році Тетяну Польську випадково затримали на Волині за порушення правил водіння авто, хоча весь цей час вона перебувала у державному розшуку. Взяли під варту, але згодом рішенням суду її випустили під особисті зобов’язання, беручи до уваги те, що вона виховує неповнолітню доньку та доглядає за матір’ю-інвалідом. А далі сліди цієї справи губляться, тобто, найімовірніше, Галина Польська покинула Україну…
Тож за період її керування заводом у Мізочі спочатку розібрали обладнання саме колишнього цукрового заводу, а потім уже й обладнання «Новітніх крохмальних технологій». Борги перед людьми так і не погасили. Охорона ще деякий час працювала – аж поки на території не з’явилися спеціалісти з демонтажу, які всі заводські будівлі зрівняли із землею. Нині заводська територія нагадує цілковиту пустку, наче після бомбардування. Не лише селищу, але й екології завдано непоправної шкоди, з активного використання виведено 70 гектарів землі. Інвестор сюди вже ніколи не прийде, бо зруйновано всі будівлі. Якби там не було, але факти свідчать, що жодна влада, під якою за всю свою історію перебував Мізоч, не завдала економіці селища стільки шкоди, як це було зроблено за 30-річний період Незалежності України. За великим рахунком із 12 підприємств, які були на території селища при Радянському Союзі, не лишилося жодного. Можна довго дискутувати про причини, але факти є фактами. І від цього стає дуже прикро.

• Будинок Культури цукро­вого заводу Мізоча

Сучасне – проблемне, або як розбудувати заможну громаду на руїнах
Із листопада 2020 р. почала діяти Мізоцька територіальна громада, до складу якої увійшли населені пункти: Білашів, Борщівка Друга, Борщівка Перша, Будераж, Буща, Дермань Друга, Дермань Перша, Залібівка, Зелений Дуб, Клопіт, Мала Мощаниця, Мізочок, Мости, Нова Мощаниця, Новий Світ, Озерко, Півче, Підгайне, Святе, Спасів, Стара Мощаниця, Стеблівка, Ступно, Суйми.

• Сучасний будинок культури

Якби сьогодні Мізоцька ТГ мала таку потужну промисловість, яка була за часів Союзу, то це, напевно, була б одна з найбагатших громад не лише на Рівненщині, але й у всій Україні. Але, як кажуть, маємо те, що маємо.
– Увесь минулий рік, можна сказати, пішов на те, щоб закрити борги 2020 року. З 11 сільських рад, які увійшли до складу Мізоцької громади, лише 2-3 виконували бюджет. Тобто ми самі, будучи не надто багатими, бо ж майже вся промисловість зруйнована, взяли під своє крило ще бідніших. Зрозуміло, що розбагатіти нам поки що не вдалося, але борги ми позакривали всі. Тож маємо бюджет у розмірі 92 мільйони разом із дотаціями, у якому частка власних надходжень складає 26 мільйонів. За період літніх канікул довелося закрити 6 шкіл із 13-ти, – бідкається селищний голова Богдан Похилюк.
– У Білашеві у цьому році народилася одна дитина. У Мізочі школа на 1000 учнів, а нині вчиться там трохи більше половини – 560 дітей. У Будеражі новенька двоповерхова школа, а учнів лише 70, – констатує пан Похилюк. – Завдяки оптимізації в бюджеті вдалося додатково акумулювати 3 млн. гривень. 2 млн. із цієї суми довелося розподілити між іншими семи школами громади, - каже селищний голова.
За іронією долі нищення промислових потужностей Мізоча відбувалося в період керівництва Богдана Похилюка, бо ж головує він уже не одну каденцію. Але чоловік каже, що вдіяти нічого не міг: куди тільки не зверталися, куди тільки не писали листи – ніхто не допоміг.
– Зараз тієї руйнації ми однозначно не дозволили б, у селищі є достатня кількість активних людей, а в той час наші батьки чомусь злегковажили і дозволили все знищити. Дуже шкода, що так сталося, – каже начальниця відділу освіти, культури, молоді і спорту Вікторія Прокопчук.
Зрозуміло, що без відродження промисловості Мізоцькій громаді буде надзвичайно важко. Агроконсалт–АВ, ТОВ Металкрафт, Західна агровиробнича компанія, Мізоцький лісовик – це ті невеликі підприємства, які сьогодні наповнюють бюджет Мізоцької громади, але не в змозі замінити цукровий завод чи крохмало-патоковий за обсягами надходжень до бюджету.
70 гектарів землі громади – це промислова земля, на якій розташовані фільтраційні споруди колишнього цукрового заводу. Їх громада має право віддати в оренду або ж продати через аукціон. І перший, і другий варіанти нині є безперспективними. Були б приміщення та інфраструктура, то сюди ще міг би прийти інвестор і налагодити виробництво. Але знищено все. Тому ці гектари поволі перетворюються на дикі хащі, в яких невдовзі водитимуться вовки.

Усе найкраще лишилося  в Здолбунові
Нині своїми силами в громаді роблять капремонт відділу освіти. Лікарню перепрофілювали під амбулаторію, хоча й там потрібен ремонт, але грошей на нього в бюджеті немає.
– Нас же після примусового об’єднання випустили у світ голими і босими та ще й із чужими боргами. Борги колишнього Здолбунівського району із соціальних виплат у розмірі 300 тис. гривень «повісили» на Мізоцьку ТГ. Натомість ледве не зубами нам довелося вигризати хоча б кілька ноутбуків, які район свого часу отримував для організації виборів. Усе найкраще залишилося в Здолбунові, а нам з майна району майже нічого не перепало, за принципом: «На тобі, небоже, що мені негоже!»
• Василь Бурченя