- Григорію Івановичу! Якби була можливість повернутися на років сорок назад, чи змінили б своє життя?
- Напевне, що ні. Воно було по-своєму цікавим на кожному етапі, напевне, в першу чергу через те, що я хотів зробити щось корисне людям. Звичайно, були і якісь помилки, які я визнавав одразу або ж через роки, але це життя. І від помилок ніхто з нас не застрахований. Та навіть і тепер часто насвариш підлеглого, а потім думаєш: навіщо я підвищував голос, адже він все одно зробить так, як потрібно. Втім, часом жартую, кажучи, що якби я не підвищував на вас голос, то ви й не знали б, що тут є директор.
Інколи пригадую, як довго опирався йти на посаду голови агрофірми в Демидівському районі. Аж за п’ятим разом викликав секретар райкому партії, у нього на столі лежала газета «Правда», а він мені показує статтю і каже: «Ото бачиш, двох комуністів виключили з партії, а знаєш за що? Не хотіли йти головувати у колгоспи. То й тебе таке чекає. Більше викликати тебе не буду». Отак я і став головувати. Господарство на той час мало 7,5 мільйона кредиту, а через 3 роки ми мали на рахунку 3,5 мільйона рублів прибутку. Люди мені повірили, а я повірив їм.
У більшості випадків на життєвому шляху зустрічалися лише хороші люди. Був, щоправда, такий випадок, який запам’ятався на все життя. У Малевому був чоловік, який строчив на мене скарги всюди. А коли я вже йшов звідти, він під час зборів вийшов на сцену і при всіх колгоспниках попросив у мене вибачення і зізнався, що був неправий. Таке, повірте, не забувається ніколи.
- На Ваш погляд, що для керівника є найважливішим?
- Сраведливість. Треба намагатися бути максимально справедливим до своїх підлеглих. І коли вони це бачитимуть, то завжди поважатимуть такого керівника. А ще - прислухатися до думок людей. Пригадую такий випадок. У нас в агрофірмі була катастрофічна нестача трактористів. І от одного разу найстарший за віком, коли ми залишилися лише вдвох, мені й каже: «Ти, синку, вижени отих двох, і решта стане краще працювати». Спершу я подумав, що чоловік говорить щось не те, бо й так трактористів бракує, але коли той мені розкрив суть своїх міркувань, я зрозумів, що він таки має рацію. Дослухався до думки літнього тракториста і дуже швидко переконався, що вчинив правильно. Люди почали удвічі краще працювати. До порад треба прислухатися і від них багато чого можна навчитися. Я був 21-им головою агрофірми, було дуже нелегко. Певний час не було з ким працювати. Наймолодшій жінці в городній ланці було 65 років. Але згодом до нас переселили постраждалих від Чорнобильської трагедії з Дубровицького району, і Малево зажило новим життям.
- Григорію Івановичу! Багато людей знає вас ще і як неперевершеного знавця анекдотів. Складається враження, що вони у вашій голові, наче у комп’ютері, посортовані у папки та файли. Як давно вам припали до душі анекдоти?
- Анекдоти люблю з дитинства, ще коли випасав корови. У житті вони мені завжди допомагали, у першу чергу в компанії. Напевне, кожен із нас був у такій ситуації, коли компанія обідає, випили, закусили, а далі мовчанка. Ніхто не знає, про що говорити. От якраз анекдоти і розряджають ситуацію. Пригадую, в пору мого головування, взимку, коли роботи як такої не було, ми, як кажуть тепер, «травили анекдоти» з третьої години дня до першої години ночі. На другий день зранку дуже болів живіт - і це було від сміху. На жаль, такі моменти можуть бути раз чи два за все життя. Рідко коли можна натрапити і на «конкурента», тобто того, хто знає ще більше анекдотів за мене. На пам’ять ще не скаржуся, але вона все одно вже не та. Коли я був секретарем сільської ради, то знав число місяць і рік народження кожного мешканця села. А загалом, як на мене, у кожному анекдоті є свій філософський зміст.
- У мене є така підозра, що ви є ще й автором багатьох анекдотів...
- (Сміється). Буває. Таке життя. От дивишся - і живий анекдот. Як про це не розповісти комусь. Так що з гумором дружу все життя.
- Григорію Івановичу, Ви маєте дві вищі освіти, а також є членом-кореспондентом Петербурзької академії наук?..
- Так, справа в тому, що я є автором багатьох наукових праць, склав навіть так званий кандмінімум і хотів захищатися. Дисертація (уже друга) ось лежить, віддрукована. Перша була по сільському господарству. Моїм науковим консультантом був професор Кух із Луцька. Але тоді я вирішив, що мені це не потрібно. Не знаю, чи треба й тепер. Як-не-як шістдесят, а з іншого боку - шкода й своєї праці. Так що, можливо, я ще прийму остаточне рішення і буду захищати дисертацію із соціального захисту.
- Як склалося життя ваших дітей?
- Син - суддя Полтавського адміністративного суду, закінчив юрфак Шевченківського університету, а донька працює в діагностичному центрі. Діти хороші. Ми з дружиною ними задоволені.
- Що полюбляєте робити у вихідні?
- Колись любив полювання, виїжджав кожні вихідні й навіть на Коляди, за що не раз отримував «на горіхи» від дружини. Бувало йдемо в рядок, зайця підстрелимо, а ніхто не хоче зізнаватися, що це він підстрелив. Бо ж треба нести кілька кілометрів на плечах, а кому ж хочеться, Різдво ж, рюкзаки і так повні, хто стане після того вдома поратися із зайцем. Полюбляю рибалку, але для цього треба мати більше вільного часу. Люблю читати книги, особливо історичну літературу.
• Розмовляв Василь Бурченя
Із дос’є: Григорій Іванович Ясиновський
Народився 9 вересня 1952 року в с. Рудка Демидівського району Рівненської області.
Із вересня 1959 року по червень 1967 року навчався в Рудківській восьмирічній школі, з 1967 року по 1969 рік - у Демидівській середній школі, де одержав атестат про середню освіту.
Із жовтня 1969 року по листопад 1970 року працював слюсарем Демидівського відділення «Сільгосптехніка». З листопада 1970 року по листопад 1972 року проходив службу в лавах Радянської Армії. З листопада 1972 року по червень 1973 року працював інструктором – методистом по спорту колгоспу «Червоний промінь» с. Рудка, з червня 1973 року по серпень 1975 року – секретар сільради с. Рудка. З вересня 1975 року по червень 1977 року навчався у Рівненській радянсько–партійній школі. З вересня 1977 року по травень 1978 року - голова профкому колгоспу «Першотравневий» Млинівського району. З травня 1978 року по червень 1981 року - заступник голови колгоспу ім. Щорса Млинівського району, а з 1981 року по січень 1985 року заступник голови колгоспу «40-річчя Жовтня» цього ж району. З січня 1985 року по липень 1986 року - звільнений секретар парткому колгоспу «40–річчя Жовтня» Млинівського району. З липня 1986 року по січень 2000 року – голова агрофірми ім. І. Франка, а з січня 2000 року по вересень 2001 року – директор ПОП «Злагода» Демидівського району Рівненської області. Із вересня 2001 року до цього часу - директор виконавчої дирекції Рівненського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Освіта вища, в 1985 році закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут, а у 2003 році - Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту та бізнесу.
У 2003 р. обраний членом-кореспондентом Міжнародної Академії наук екології і безпеки життєдіяльності по секції безпека життєдіяльності.
Нагороджений Орденом Хреста Спасителя, Орденом Святого Архистратига Михаїла, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України, Почесною грамотою Федерації профспілок України, Почесною грамотою Федерації профспілок області, Почесною грамотою ВД ФСС з ТВП, Почесною грамотою обласної державної адміністрації, Почесною грамотою обласної ради.
У 2007 році йому присвоєно звання «Заслужений працівник соціальної сфери України», у 2012 - нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Депутат обласної ради VI скликання.
