Просимо усіх небайдужих підписати петицію: https://petition.president.gov.ua/petition/240440?fbclid=IwY2xjawIcAVVleHRuA2FlbQIxMAABHaCKIzaEhw1Jv5w6S_VKCnx8FqkMWoY0n2xmu-m2gxPt52URyEsZ_URv8Q_aem_1FrpdgVQU4wKDg2vxBWNzQ&sfnsn=mo
про присвоєння звання Героя України (посмертно) молодшому сержанту, командиру 3-го відділення 3-го взводу спеціального призначення 2-ї роти спеціального призначення (на бронетранспортерах) 6-го батальйону спеціального призначення військової частини 3057, Гуменюку Олексію Петровичу.
Олексій Гуменюк народився 4 листопада 2002 року у Рівному. Закінчив Квасилівський ліцей, а за тим, опанував спеціальність «Архітектура, будівництво, цивільна інженерія» у ВСП "Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП".
«Олексій наймолодший у нашій сім’ї. Маючи двох старших сестер, він завжди прагнув бути справжнім захисником. У школі мріяв стати військовим, але мав певні проблеми з серцем, тому відразу стало зрозуміло, що комісію до військового вишу не пройде…» - розповідає мама Героя Ірина.
Та життя склалось інакше. І з початком повномасштабного вторгнення Олексій добровольцем пішов до війська.
«Він мав повістку, але не став чекати визначеного часу і пішов сам в «АЗОВ». Син обрав саме цей підрозділ, тож вирішив, що служитиме там. Я просила його зачекати, як будь-яка мама, але він лише сказав: «Там же теж чиїсь сини стоять, у них теж є мами…». Військова служба йому дуже подобалась, коли пройшов КМБ (вишкіл початківців) то був таким щасливим. Там знайшов друзів, вони довіряли і підтримували один одного. Я просила приїхати, хоч на трошки додому, а у відповідь «Як я хлопців покину?» - продовжує Ірина.
Страшною звісткою для родини стало сповіщення, що Олексій зник безвісти. А згодом повідомили, що молодший сержант Олексій Гуменюк загинув у бою 9 вересня 2024 року на Донецькому напрямку. Тіло Героя певний час залишалося на непідконтрольній Україні території, нарешті його вдалося повернути додому…
Світлий, добрий, дружелюбний юнак, який безмежно любив дітей, а ті відповідали йому взаємністю. Турботливий, щирий, найкращий син та брат, який, на жаль, ніколи не повернеться додому. Таким 21-річного Олексія пам’ятатимуть рідні та близькі.
До виконання своїх службових обов’язків Олексій завжди ставився сумлінно, з почуттям високої відповідальності. Мав великий авторитет і повагу не тільки серед побратимів, а й серед командування військової частини 3057. До його думки завжди прислухався командир роти, а підлеглі беззаперечно виконували його накази.
Під час виконання бойових завдань проявляв розумну ініціативу та вміло організовував заходи з надання ефективної медичної допомоги пораненим і їхньої своєчасної евакуації з лінії бойового зіткнення. Демонстрував ефективну співпрацю зі Збройними Силами України та підрозділами суміжних частин. Олексій також надавав допомогу пораненим серед місцевого населення, яке потерпало від численних обстрілів з боку окупаційних сил.
На високому методичному рівні організовував і проводив заняття з особовим складом підрозділу, а також брав активну участь в організації роботи підрозділу в зоні бойових дій.
На жаль, 9 вересня 2024 року, мужньо й відважно боронячи Україну, молодий Герой загинув під час виконання бойового завдання в населеному пункті Неліпівка Бахмутського району Донецької області. Він отримав поранення, несумісні з життям.
Олексій до останнього подиху боровся за незалежність України, і завдяки своїм героїчним вчинкам врятував не одне життя. Ми ніколи не забудемо його відданості та відваги. Пам'ять про нього житиме в наших серцях, разом із безмежною вдячністю за подвиг і самопожертву заради всіх нас.
За бездоганне виконання військових обов'язків, за сміливість та мужність Олексій заслуговує на найвищу державну нагороду – Героя України (посмертно).
https://petition.president.gov.ua/petition/240440?fbclid=IwY2xjawIcAVVleHRuA2FlbQIxMAABHaCKIzaEhw1Jv5w6S_VKCnx8FqkMWoY0n2xmu-m2gxPt52URyEsZ_URv8Q_aem_1FrpdgVQU4wKDg2vxBWNzQ&sfnsn=mo
Нашому герою назавжди 21...
Слава Герою України!
Слава Україні!
