Фотохудожник із Рокитного заради світлини власноруч створив унікальний пейзаж

Мандруючи ФБ-просторами, все частіше й частіше впадали в око підбірки світлин Олександра Богданця. І тішили вони не лише чудовими краєвидами, а й майстерністю фотографа. Коли ж стало зрозуміло, що зроблені вони не суперсучасною фототехнікою, а звичайним смартфоном, захотілося ближче познайомитися з людиною, котра так майстерно ловить неповторні миті нашого довкілля. Після того, як Олександр відповів на наші запитання, ми зрозуміли, що він - дуже цікава й багатогранна особистість, котра вміє не тільки по-особливому бачити світ, а й має на все свою точку зору й свою позицію - людську, громадянську, екологічну. А ще - вміє цікаво про це розповідати. Переконайтеся самі!

- Де потрібно вирости й ким бути за освітою, аби так майстерно підмічати й фіксувати світ навколо себе?

- Народився, виріс і проживаю в смт Рокитне. За освітою програміст. Не люблю великі міста, дуже люблю своє селище, незважаючи на всі його мінуси. Чим ближче до природи, тим мені краще. Пам'ятаю, у студентські роки не міг дочекатися п'ятниці, щоб поїхати додому на вихідні. Різниця відчувається у всьому, в першу чергу, у повітрі, вдома воно значно легше. Любов до природи та всього живого виховали батьки, любов до України та рідного краю виховували ще дідусь та бабуся. Мій батько колись малював, він художник. Дідусь  корінний рокитнівчанин, бабуся корінна киянка, познайомилися вони в полоні під час Другої світової війни, пізніше одружилися. Набачилися багато жорстокості, саме тому виховували в мені змалечку, в першу чергу, співчуття до всього живого.

- Ви десь навчалися фотографувати чи є самоучкою?

- Я самоучка і фотографую виключно телефоном без всіляких технічних чи ще якихось хитрощів. Ще рік тому я взагалі не знав, що таке фотографія. Для мене це щось нове, і світ фотографії тільки починає відкриватися. Як IT-шник давно знайомий із фотошопом, це значно полегшує життя фотографа. Багато друзів і знайомих наполягають, щоб я скоріше перейшов на фотоапарат.

- Чесно, нам теж дуже цікаво було б побачити Ваші фото професійним фотоапаратом, бо те, що ви робите телефоном, вражає! Чи пам’ятаєте свій перший вдалий знімок? Чим він був зроблений і коли?

- Свій перший знімок я зробив торік, 12 квітня, на заході сонця, телефоном, яким фотографую і зараз (Redmi Note 5), неподалік свого селища, коли повертався залізничною колією додому після вечірньої прогулянки за містом.

- Олександре, фотосправою Ви зайнялися усвідомлено чи випадково?

Фотографією я зайнявся випадково. Після перших знімків мені здалося, що у мене непогано виходить - і понеслося... З кожним днем ця справа затягувала все більше. Відтоді я зробив більше 3000 унікальних знімків, деякі з яких захоплюють навіть дуже суворих критиків.

- Що подобається знімати більше – людей, природу, тварин?

- Більш за все люблю фотографувати природу. Також люблю фотографувати своїх котів. Я щасливий власник цілої котячої родини, яка налічує сім дорослих осіб, чотири із яких принесені із вулиці. Людей не фотографую, принаймні поки що.

Заходи сонця та світанки - моя улюблена тема. Небо ніколи не буває однаковим, воно завжди дарує нові картини. Вранці та ввечері воно по-особливому гарне. Напевно, пейзажна зйомка - це моє. Дуже цікавить макрозйомка. Якщо колись стану фотографувати людей, у першу чергу, це буде портретна зйомка.

- Чим є фотографія для Вас – це хобі, робота, спосіб побачити красу довкола себе чи ще щось?

Фотографія для мене - це нове захоплення. Завжди потрібно цікавитися чимось новим для власного розвитку. Звісно, це і спосіб побачити красу та передати її іншим. Це спроба донести до людей побачене, в надії на те, що в них щось зміниться на краще. Останнім часом дуже актуальна проблема сміття, і я таким чином намагаюся у людей виховати любов та повагу до навколишнього середовища та рідного краю. Особисто не раз брав участь у різних соціальних, екологічних акціях, в тому числі й із прибирання сміття. Минулого року ми невеликою компанією, вивезли із водосховища, яке можна побачити на моїх фотографіях, 200 мішків сміття. Для мене це доволі болюча тема. Фотографія мені прибутку ніякого не приносить, і не повинна. Я роблю це виключно від серця. Творчість не повинна знати стін чи меж, вона повинна бути вільною! Це чудове відчуття, коли ти щось робиш безкорисно. Якщо я в майбутньому вирішу займатися комерційною зйомкою, впевнений, що пейзажі нікуди не зникнуть, бо сама природа - неймовірна. Ось, наприклад, фото неба, де чітко видно карту України з Кримом, хіба це не диво?

- Чи є у Вас улюблена місцина, котру фотографуєте впродовж довшого часу – така собі фотохроніка улюбленого місця?

- Так, таке місце є, і не одне. Деякі я дуже люблю, а інші ще дужче. Фотографую їх постійно, мінімум раз у тиждень. Моя фотогалерея нині налічує хронологію дуже багатьох мальовничих місць. Мені дуже цікаво дивитися, як конкретне місце змінювалося впродовж року. Згодом у моїй групі на Фейсбук повинні з'явитися такі підбірки, раніше я вже практикував такий підхід.

- Де ще, окрім ФБ-спільнот, Ви показували свої світлини, можливо, були виставки чи конкурси фоторобіт? Якщо ні, то чи є участь у таких заходах у Ваших планах?

- Поки що тільки ФБ-спільноти. Я не проти, щоб мої роботи побачили, якщо вони на те заслуговують. Було б значно легше, якби знайшлася людина, яка займалася б просуванням тих самих фотографій. Для мене це в новинку, і я мало на цьому розуміюся. Але маю надію, з часом ця ситуація зміниться. Зараз я більше зосереджений на тому, що роблю, про славу якось не доводиться думати. Непогано було взяти участь хоч у якомусь конкурсі, але фотографія на першому місці, тому насправді я про це мало думаю, голова забита зовсім іншим.

- Ваша найкраща світлина ще у планах чи вже є такі, що подобаються і Ви вважаєте їх ідеальними?

- У мене є приватна колекція найкращих фотографій, на мій смак, але якусь одну виділити дуже складно. Кожну фотографію я оцінюю індивідуально. Інколи я фотографую незвичайні погодні явища, такі фото оцінюються за своїми критеріями. Є фотографії, які передають думку або якісь події, вони оцінюються вже за іншими критеріями.

Є фотографії, для отримання яких було вкладено багато часу, сил та знань... Наприклад, останнє фото із білим та блакитним проліском. Відкрию секрет, вони там виросли не випадково... Я не можу змусити сонце вставати чи сідати в потрібний мені час, але спробувати виростити потрібні квіти в потрібному місці і в потрібний час - я можу завжди.

- Що займає більше часу – процес зйомки чи подальша обробка фото? І що з цього подобається більше?

- Звісно, процес зйомки фізично займає найбільше часу. Я зазвичай фотографую віддалені місця, до яких спочатку потрібно дістатися, але воно того варте. Сам процес фотозйомки приносить нереальне задоволення. Переважно фотографую природу, небо, світанки та заходи сонця, тому, спостерігаючи за цією красою вживу, зовсім забуваєш про все, і процес фотозйомки пролітає непомітно. Обробка не дуже подобається, бо це трохи рутина. Але саме в процесі обробки, часто, буває, народжуються нові картини. Інколи я собі дозволяю політ думок та графічний редактор, і тоді створюю власні картини.

- Скільки відсотків зі зроблених кадрів Ви вважаєте вдалими? Чи залежить кількість вдалих кадрів від настрою, погоди, і взагалі, що потрібно для вдалого фотополювання?

- Для мене вдала картина і вдалий кадр - дещо різні речі. У мене дуже-дуже низький відсоток невдалих картин. Коли я дивлюся на щось, то впевнений в тому, що це буде класне фото. А далі роблю потрібну кількість кадрів побаченої картини, залежно від умов. Я фотографую телефоном без штативу, з руки, і кадри часто бувають розмитими, тому інколи доводиться робити дуже багато кадрів, наче черга з автомата... А далі в процесі обробки відбираю найкращий кадр. Коли умови зйомки хороші, це, зазвичай, один кадр і ще один-два для страховки. Від погоди залежить настрій, який фотографія передаватиме. Інколи фотографую сірі, сумні пейзажі, мало не чорно-білі, це, зазвичай, туманні та похмурі світанки. Звісно, в сонячну погоду фотографії виходять насиченими, контрастними та чіткими в силу технічних особливостей телефону та його програмного забезпечення. Рано-вранці чи ввечері, коли світла мало, телефоном отримати якісний знімок стає значно важче, так само, як у похмуру погоду, коли сонячного світла мало.

Від настрою залежить багато що... Вважаю, що в цій справі муза дуже потрібна. Остання моя фотографія з пролісками, що була опублікована на 8 березня, чудово це демонструє, без мотивації та бажання це фото не народилося б взагалі. Вважаю, робити щось силоміць або виключно з фінансових мотивів - не правильно. З таким підходом далеко не запливеш. Бажання повинно йти від серця. Наприклад, я не знаю жодного видатного футболіста, який почав грати виключно за гроші. Те саме можна сказати й про тих, хто грає на гітарі, і про багатьох-багатьох інших творчих людей. Це виключно любов, щира любов до свого захоплення. Для вдалого фотополювання потрібно мати тільки щире бажання, кмітливість, трохи часу і терпіння.

- Окрім фотографій, Ви ще й детально описуєте місцини, де вони були зроблені, краєзнавство – це ще одне хобі?

- Свої розповіді пишу для того, щоб люди навчилися цінувати природу і рідний край. Мене також обурює той факт, що люди проміняли рідну природу на заїжджені тропічні пейзажі, вважаю це виключно фактом промитих мізків туристичним богом. Особисто для мене українська природа - найкраща і неповторна, яку всім потрібно навчитися берегти і любити. Написання тексту в мене не викликає труднощів. Я пишу просто, як вмію. Часто доводиться чути, що мої тексти легко читаються, вони душевні. Напевно, за це варто подякувати моїм шкільним вчителям, за подаровані знання та розкриті таланти, над якими вони працювали не один рік.

- Чим цікавим ще займаєтесь?

- У мене дуже багато різних захоплень. Писав та пишу вірші, але значно менше ніж колись, фотографія нещадно з'їдає весь час. Для мене це трохи делікатна і закрита тема, тому їх читає дуже вузьке коло людей. Обожнюю мотоцикли, а саме ендуро. Нині я не уявляю свого життя без ендуро, завдяки йому можу фотографувати щодня ту всю красу. Є дуже багато місць, куди автівкою просто не дістатися, саме тому в мене багато різних цікавих фотографій, мій «коник» проходить всюди. Цікавлюся садівництвом, наша родина дуже любить квіти. Саме тому моя група скоро буде всипана трояндами та іншими квітами. А ще в нас неймовірно смачна полуниця, якою займаюся особисто, в мене дуже гарний та естетичний підхід до цієї справи. Майже все, за що беруся, у мене виходить добре.

Кажуть, якщо людина талановита, то вона талановита у всьому - це можна сказати про мого батька, у нього золоті руки. Гадаю, завдяки батьківським генам я такий, як є. На перший погляд, може скластися враження, що я спокійний, начитаний заучка, який сидить вечорами на березі річки, спостерігаючи за тим, як сідає сонце. Та насправді в житті я енергійний, веселий, компанійський хлопець із почуттям гумору. Інколи буваю дещо різкий, не лізу за словом у кишеню, можу постояти за себе та інших. Вмію та можу практично все. Люди кажуть, я наче гримуча суміш різних людський якостей - як добрих, так і поганих, що гармонійно поєдналися між собою і стоять на варті у добра.

- Дякуємо за розмову! Хай усе задумане у Вас вдається, а ми будемо й далі стежити за появою Ваших нових неймовірних світлин!

Розмовляла Мирослава Кирильчук