Рівнянка Олена Заяць плекала свою найзаповітнішу мрію довгих 18 років. Уявляла, якою щасливою буде, коли нарешті здійсниться те, чого вони з чоловіком хотіли якнайбільше. Ні, вони не мріяли, як багато з подружніх пар, про дорогий автомобіль чи великий виграш у лотерею. Дитинка – маленька, рожевенька, здоровенька, така, щоб притиснути до серця і заплакати від радості, бо рідна, – була їх найбільшим сподіванням. Після довгих років очікування, медичних обстежень, які не виявили жодних відхилень у здоров’ї подружжя, що завадили б йому стати батьками, надія потроху почала згасати. І ось, коли зневіра по крапельці вже закрадалася у серце жінки, Господь подарував те, чого вона найбільше хотіла.
– Новий 2011 рік став найщасливішим у нашому житті. Я завагітніла. Здавалося, крила виросли за плечима. Хотілося літати від щастя. Усю вагітність я була на сьомому небі і, незважаючи на те, що мені було 35, а для вагітності це хоч і не критичний вік, проте пов’язаний із певними ризиками, усі дев’ять місяців вибігала у прекрасному настрої і самопочутті. Здавала всі необхідні аналізи, проходила УЗД – але відхилень ні у моєму здорові, ні у розвитку плода не було виявлено, – розповідає мама хлопчика Олена. – 21 вересня, якраз на Пречисту, з’явився наш хлопчик. І хоч пологи легкими не були, бо після 13 годин переймів довелося робити позаплановий кесарський розтин, ні болю, ні втоми не відчувала. Мами мене зрозуміють, бо це – найщасливіший момент, а я половину свого життя чекала на таке щастя… – голос жінки тремтить від ніжності при згадці про цю подію, і розумієш, наскільки бажаною була ця дитинка.
Проте материнська радість – «Дочекалася!», батьківська гордість – «Син усе таки, козак!», – поволі почали змінюватися тривогою. Вже на третій день у дитини розпочалася жовтяниця, піднявся білірубін, все частіше при огляді немовляти у лікарів був стурбований вигляд. Почала хвилюватися й мама, адже готова була на все, щоб тільки дитинка була здоровою. З пологового будинку, де народилося маля, яке батьки вирішили назвати Тимофійком, їх перевели до Рівненської обласної лікарні. Там встановили діагноз – гепатит. Після курсу лікування Тимофійко нарешті потрапив додому, проте незабаром мама з хлопчиком знову опинилися у лікарняних стінах, вони потрапили в реанімаційне відділення, у якому пролежали місяць.
– Встановили нам кілька діагнозів, серед яких вроджений порок розвитку жовчогінних шляхів, анемія, пуповинна грижа та інші. У грудні минулого року нас направили до Києва в лікарню “Охмадит”. Лікування тривало до 16 січня цього року, після цього нас перевели в Національний інститут хірургії та трансплантології АМН України ім.О. Шалімова. У відділенні трансплантації та хірургії печінки встановили діагноз: біліарна атрезія, біліарний цироз печінки, змішана жовтяниця, – Олена наче дипломований медик вимовляє діагнози. Вони ще лякають її, але мама готова боротися і вірить у перемогу над хворобою.
Що-що, а вірити вона вміє. Бо довгих 18 років сподівалася у чудо, і воно сталося. Тепер вона вірить у те, що в її житті, у житті її синочка та й усієї родини станеться ще одне чудо – операція із пересадки печінки, яка є єдиним порятунком для хлопчика, буде вдалою. А ще у серці жінки жевріє надія, що світ – не без добрих людей, і вони не стоятимуть осторонь її біди та допоможуть коштами на операцію. Сім’я, як і більшість із нас, не має великих заощаджень. Чимало коштів витрачено на обстеження та перебування в лікарняних стінах. А про те, скільки їх ще треба, аж страшно думати: лише одна операція коштуватиме 160 тисяч гривень.
– Усе життя ми з чоловіком намагалися дбати не лише про себе, ніколи не стояли осторонь людських бід, бо вірили, що за те, як чинимо, так і матимемо. Ми отримали свій подарунок із неба – наш Тимофійко щодня радує нас. Він розвивається, як усі дітки, проте потребує більшої уваги до свого здоров’я та дорогої операції. І я вірю, що ми подолаємо хворобу, бо вже те, що і я, і чоловік можемо бути донорами, обнадіює. Коли обговорювали цю проблему, чоловік зразу ж вирішив, що він поділиться із синочком частиною своєї печінки, адже я годую малюка грудьми і операція та наркоз зможуть завадити грудному вигодовуванню. Та й у післяопераційний період треба буде доглядати за моїми найдорожчими чоловіками… Я не нарікаю ні на кого і не шукаю причин, чому так сталося. Я вдячна Богу за те, що у важкі часи, коли в нашій сім’ї не було дітей, ми з чоловіком зуміли зберегти свої почуття і разом йшли до найбільшого родинного свята – народження сина. Хоч повірте, стільки чекати було ой як нелегко! Тепер ми разом робимо все, аби здоров’я малюка покращилося. І хочеться вірити, що ми не залишимося наодинці зі своєю бідою. Я буду рада будь-якій допомозі. Знаю, що багато людей із осторогою ставляться до збору коштів на лікування, бо часом серед прохань про допомогу є й такі, що нічого спільного із хворими дітьми не мають. За цим номером – 096-573-25-61 – я поспілкуюся зі всіма, хто хоч чимось може зарадити нашій біді.
Хоч трохи вселяє надію, що в березні нам зроблять операцію, те, що благодійний фонд Ріната Ахметова “Розвиток України” у кінці лютого розгляне наше прохання про допомогу. Надіємося, що його рішення буде позитивним. Але й реабілітаційний період буде нелегким і потребуватиме чимало витрат… Але ми зробимо все, щоб наслідки синової хвороби були найменшими, і він зміг вести повноцінне життя. Розумію, що пройшовши перший етап, буде нелегко, бо прийдеться жити у певних рамках, берегти дитину, звикати до певних обмежень у харчуванні, фізичному навантаженні. Та нічого, ми справимося!
Знаєте, у лікарні довелося надивитися всього. Боліла душа за дітей, які змушені боротися з недитячими недугами, були й важкі переживання за мам, які втрачали малюків, розуміла їх відчай і слова про те, що більше ніколи не відважаться народжувати. Але десь підсвідомо, у глибині душі, жевріє мрія, що після того, як поставимо на ноги Тимофійка, зможемо подарувати йому братика чи сестричку. Бо діти для батьків – це сенс життя.
• Мирослава Кирильчук
Для тих, хто може допомогти дитині, надаємо банківські реквізити для перерахунку коштів:
ПриватБанк:
номер картки 4149605375819992.
Заяць Олена Миколаївна.
Транс. №29244825509100.
МФО 305299. ОКПО 14360570
«Ощадбанк»:
рахунок №26206000774057.
МФО 333368. Ід. код 2652518391.
Заяць Сергій Васильович
