Біля його будинку, насправді тоді будинку ще не було, колись проходило русло річки Устя, яке дещо змінили в 1970-х роках минулого століття. На тому місті з роками утворилося стихійне сміттє звалище. Мешканці цього кутка розчистили цю територію і взяли її в оренду на 50 років, і кожен із господарів відтоді експериментує, як хоче, на власному клаптику землі. Пан Микола – з городиною та садовиною.
– Ви десь у когось бачили в цю пору огірки на городі, а в мене – будь ласка. Родять гігантські гарбузи, причому без жодних добрив (цьогорічний рекорд – гарбуз вагою 40 кілограмів), чудовий перець, а волоський горіх із весни виріс аж на 2,36 сантиметра, – демонструє господар із рулеткою в руках. Хочу, щоб таких горіхів розвелося якнайбільше, вони дуже рясні, мають тоненьку шкарлупу й велике та повне зерня.
Усі, хто добре знає Миколу Сидорука, можуть засвідчити, що він є втіленням саме того рідкісного прикладу, коли руки і розум людини плідно працюють саме в парі, доповнюючи одне одного. Напевно, було б легше перерахувати те, чим не цікавиться пан Микола, ніж те, що є сферою його захоплень. Деревообробка, металообробка, сад, город, будівництво тощо. Свого часу, у 1986 році, після закінчення Рівненського педінституту, а це був перший випуск вчителів праці, його запросили викладати у тодішньому РДПІ. Спробував, сподобалося, закінчив аспірантуру і залишився у закладі викладати загальнотехнічні дисципліни на цілих 19 років… А потім настали буремні 90-ті, і чоловіку довелося робити вибір. Бо ж главі сім’ї треба було забезпечувати родину, будувати дім, вкладати кошти в навчання доньки, яка, до речі, здобула хорошу економічну освіту і нині працює в міжнародній корпорації в Нью-Йорку, тож батьківська інвестиція була п р а в и л ь н о ю . Тоді чоловік зареєструвався підприємцем, став займатися токарними роботами, різьбою по дереву, столяркою, а заодно експериментувати на городі.
– Єдине добриво, яке я використовую, – це попіл, бо маю котел на твердому паливі, який мені зробили за моїм кресленням, і попіл просто ніде дівати, а ще врядигоди – курячий послід. Але тут гарно все росте і без цього. В першу чергу – завдяки річковому намулу. Для грунту – це справжня знахідка з мінералів і корисних речовин. Як подумаю, скільки цього добра на дні Усті, Басівкутського озера, тільки фасуй і продавай, кращих добрив не існує в природі, – впевнений господар. До речі, як зізнався мені пан Микола, саме таке прізвисько «приклеїлося» до нього ще з раннього дитинства. Якщо каже хтось зі знайомих чи родичів «Господар», то всі знають, що мова про Миколу Сидорука.
Коли в людині добре сформовані загальні трудові навички і вміння, то навчитися чомусь новому не є проблемою, переконаний він. Треба було на фасаді будинку зробити короїд, пан Микола взявся і зробив, венеціанку під мармур в середині будинку – будь ласка. Коли ціна на природний газ почала кусатися, чоловік придумав твердопаливний котел, який виділяє тепло при додаванні звичайної води, і нині 1000 кубів природного газу для його великого будинку вистачає на цілий рік. У його руках виходить усе, за що тільки не береться.
Чоловік зізнався, що нині почав займатися вирощуванням саджанців фундуку. На власному городі посадив горіх, і він того ж року дав плоди. До викладацької роботи повертатися не планує – передовсім через те, що між студентом 90-х і нинішнім – велика прірва. Раніше ВНЗ було мало, і туди справді йшли кращі, нині ж ідуть ледве не усі. А ось займатися наукою, принаймні для себе, хоче і надалі – передовсім, проблемою генерації енергії.
Ми вже дожили до того періоду, що мусимо раціонально використовувати все, що нас оточує. Чоловік вірить у Творця, Вищий Розум. Впевнений, що вічний двигун у природі таки існує, сама природа є вічним двигуном, бо в ній все вічно рухається. І тому людство просто зобов’язане навчитися генерувати енергію природи, щоб вона служила людині.
• Василь Бурченя
