Аби зрозуміти почуття вчителів, учнів та їхніх батьків, слід було побувати на урочистому відкритті цього справжнього дива. На офіційне святкування першого дзвоника сюди прибули керівники району, відділу освіти райдерж-адміністрації, Малолюбашанської сільської ради, інші почесні гості. Скажу відверто: велелюдна зустріч була наскрізь пронизана непідробною ейфорією, адже такого дорогого дарунку місцева громада не отримувала вже давно.
Як ніколи щиро звучали слова теплих, як і та остання літня днина, вітань та численних побажань, подяки тим, хто доклав власних зусиль для зведення навчального закладу, до якого цими днями люди їдуть з інших сіл та районного центру як на екскурсію. Бо й справді - побачити щось подібне випадає у наш час не так вже й часто.
Депутат Рівненської обласної ради, директор приватного підприємства «Дизайн» Василь Кльоп сам у минулому відвідував цю школу. Звичайно, вигляд вона мала тоді зовсім інший, та й умови для навчання були далеко не такими сприятливими як сьогодні. Та, попри все це, саме в стінах рідної школи майбутній спонсор та меценат розвинув у собі риси характеру, які вплинули згодом на хід всього його життя.
Є люди, для яких благодійність - це стан душі, моральний обов’язок. Вони безкорисливо віддають частину своїх коштів, часу та сил для того, щоб комусь стало краще. Така небайдужість фактично є інвестицією в інтелектуально-духовний потенціал держави. Однак сам Василь Федорович дивиться на ці речі простіше, бо його вроджена людяність не дозволяє вважати доброчинну діяльність чимось особливим. На моє запитання, яку суму коштів довелося потратити на реконструкцію та матеріальне забезпечення школи, скромно відповів, що справа не в грошах. А людська вдячність - це найбільша плата за добрі справи, яка приносить неперевершену радість і бажання продовжувати творити добро.
Важко перерахувати, скільки благодійних місій встиг втілити в життя Василь Федорович. Причому, всі - на європейському рівні. Пригадую, яке захоплення викликало у костопільчан збудоване та впорядковане ним дитяче відділення центральної районної лікарні. Та хіба лише це? Скільком школам допоміг Василь Кльоп, скільком храмам, релігійним громадам на Костопільщині, скільком людям повернув віру в себе, скільком з них завдяки безкорисливим пожертвам врятував життя. І це не просто слова, це - окрема тема, яку варто розкрити широкому загалу для того, аби всі ми розуміли, поруч з якими благородними людьми живемо.
Та повернімося до новозведеної школи в Лісополі. Як стало відомо автору цієї публікації, окремі батьки вже виявили бажання перевести власних дітей на навчання з міських шкіл саме сюди. Певно, вагомішої оцінки новому навчальному закладу годі й чекати.
• Антон Киричук, член Національної спілки журналістів України
