Як наголосив підприємець Богдан Натяжко, технологія виробництва деревного вугілля у його бочках мінімізує шкідливі викиди, а відтак його об’єми не дуже відрізняються від викидів запалених грубок, які горять у кожній хаті в селі. Аби продемонструвати це наочно, підприємець готовий навіть екскурсію на виробництві провести. Та біда, за його словами, в тім, що селяни не хочуть конструктивного діалогу й намагаються питання вирішити радикально.
Натомість один із моквинських активістів, а по сумісництву шкільний педагог та депутат сільради, Володимир Мазепа зауважує, що візит на підприємство до пана Натяжка селяни вже здійснювали, щоправда, з представниками спецкомісії з району. Втім, ані екскурсії, ані конструктивного діалогу так і не дочекались. За його словами, окрім диму ці бочки нічого хорошого в Моквин не принесуть. Вже й зараз не можна нормально навіть білизну висушити чи шкільні класи провітрити. Тож моквинці й надалі вимагають у районної влади та відповідних органів повпливати на ситуацію.
Тим часом районні чиновники зазначають, що Богдан Натяжко є платником єдиного податку, а відповідно до закону органам держконтролю забороняється зайвий раз «тривожити» перевірками осіб, котрі застосовують спрощену систему оподаткування. Підставами ж для позапланової перевірки суб’єктів господарювання можуть бути обґрунтовані звернення фізичної особи про порушення її законних прав. А також стверджують, що рішення щодо видачі дозволу на викиди управління Держпродспоживслужби у районі не видавало, і дослідження повітря населених пунктів підприємець не проводив. Отож зі свого боку зробили все, що могли - провели з підприємцем роз’яснювальну роботу.
Володимир Сичик - ще один активіст, котрий виступає проти такого бізнесу поблизу Моквина, переконаний, що питання має вирішувати сільська рада, позаяк розташоване підприємство саме на її території. Утім бажанням взятися та навести лад сільська влада, м’яко кажучи, не горить.
За словами сільського голови Моквина Юрія Люшина, у цьому протистоянні він зайняв нейтральну позицію. Адже сільська рада фактично не має важелів впливу на підприємця. З одного боку, у випадку успішної діяльності й процвітання підприємства Богдана Натяжка, сільська скарбниця отримувала б чимало коштів, адже продукція, яку воно виготовляє, йде переважно на експорт. А гроші ці якраз стали б у нагоді, бо у селі є чимало проблем, які потрібно вирішувати. Тож додатковий бізнес, а у Моквині його, м’яко кажучи, не так багато, це лише плюс для розвитку села. З іншого – люди йдуть на спротив. Мовляв, не хочемо постійно жити у диму й чаді. Що робити і чиї права відстоювати, якщо підприємець розвиватиме свій бізнес, а люди висловлюватимуть протести, сільський голова не знає. Земля підприємця знаходиться у приватній власності, тож заборонити господарювати на ній не можна відповідно до чинного законодавства, та й не має голова на те морального права. Отож закликає і активістів, і підприємця бути чесними до кінця. Адже, наприклад, коли селяни збирали підписи під зверненням у район через задимлення у селі, бочки ще не горіли, а димоття поширювалось, бо горіла трава, стерня й бур’ян на городах. Водночас і підприємець повинен представити людям всі необхідні документи на ведення такого бізнесу.
Щоправда, як з’ясувалось, є в цій історії ще один важливий аргумент, і він не на користь підприємця. Справа у тому, що земля, якою він володіє і на якій, власне, й розташовані бочки для випалювання вугілля, за словами противників його бізнесу, використовується не за призначенням, адже видана була йому для будівництва. Підтверджує це і сам Богдан Натяжко, утім пояснює, що зумовлено це відсутністю генплану села. Профінансувати його розробку підприємець не береться, каже, не настільки вже й розбагатів, а у сільради на це коштів теж не знайшлось. Відтак, схоже, усім трьом сторонам доведеться чекати кращих часів. Тим не менше, переконує бізнесмен, відстань до найближчої хати в Моквині дозволяє таке виробництво. А дозвіл на господарювання вже оформляється у відповідних структурах. Тож він знову запалив бочки на вимогу екоінспекторів, аби провести дослідження викидів у повітря.
Задля справедливості зауважимо, що на момент нашого перебування в Моквині задимленим село не було. Хоча й бочки, як зазначали селяни, горіли, а горять вони не одну добу, адже випалюють вугілля із твердих порід деревини. Її, до речі, підприємець закуповує в лісгоспів. Тут теж, як зазначає, все виключно по документах.
Не менш цікаво у цій історії й те, що селяни, з якими мені довелось поспілкуватися у Моквині, гаряче висловлюють своє обурення такими намірами підприємця, утім перейти до конкретних справ не беруться, мовляв, не хочуть наживати ворогів. Та й сходу села, де кожен міг би висловити своє «за» чи «проти», й до нині не відбулось. Активісти ж зізнаються, що від такої позиції селян теж не в захваті, а самотужки повпливати на ситуацію тяжко. Виходить, що і люди незадоволені, і підприємцеві господарювати не дають, чекають, поки йому це хтось заборонить. Вочевидь, надіються на народну мудрість, яка каже, що добре чужими руками загрібати жар, а в цьому випадку – деревне вугілля.
• Анатолій Андрівський
