У невеличкій, засипаній снігом хатинці при світлі лампадки гість із казки щовечора читає Чарівну книгу, у якій упродовж року записував усі бажання хлопчиків та дівчаток, їх пустощі та успіхи. Вранці ж сідає на сани, запряжені прудкими кіньми, й виїжджає назустріч малечі аж до автомобільної дороги. Хвилюється ж бо Дідусь, аби діти не заблукали і змогли потрапити в’юнким лісовим шляхом до його зимової оселі. Матимуть там і подарунки, і новорічні розваги, і морально-повчальну бесіду...
- Ідея оживити казку народилася два роки тому, - розповідає менеджер туристичної фірми “Олександра” Тетяна Сиротинська. – Зрозуміло, що враження від зустрічі з Дідом Морозом у театрі чи на шкільному святі та в атмосфері зимового лісу навіть і порівнювати не варто. Тут він – дійсно справжній. До речі, ніде в Україні нічого схожого більше немає. Це авторський запатентований проект нашої туристичної фірми. Допомогло нам у його реалізації державне підприємство “Острозьке лісове господарство”. На території базового лісового розсадника, що належить до його структури, ми й облаштували хатинку Діда Мороза. Сприяють втіленню задуму і місцеві люди – саме вони надають коней для потреб казкового героя.
За чарівною мрією неподалік села Верхів нині поспішають діти не лише з Рівненщини, а й із сусідньої Волині та інших куточків України. Коли поміж гінких дерев, здіймаючи копитами хуртовину снігу, з’являються запряжені в чарівні сани коні, навіть дорослі зізнаються, що їм перехоплює подих. Ця перша поява Діда Мороза – один із найемоційніших моментів. Та ще більш хвилюються діти, коли настає час заходити до хатинки казкового героя. Спілкуються вони там із дідусем переважно “тет-а-тет”. Зрідка слухати бесіду дозволяється тільки батькам. Говорять, так би мовити, про життя. Дідусь Мороз знає, за що похвалити малечу, а за що – посварити. Однак без подарунків із хатинки ніхто не виходить.
- Дід Мороз є справжнім авторитетом для дітей, - ділиться Тетяна Сиротинська. – Це не залежить навіть від віку. Вірять у казку і шестирічні, і чотирнадцятирічні хлопчики та дівчатка. Неодноразово траплялося, що діти після цієї зустрічі абсолютно змінювали свою поведінку – ставали слухняними та сумлінно вчилися. “Що ви зробили з моїм сином?! – усміхнено запитав під час зустрічі через кілька місяців один із татусів. - Дід Мороз поговорив – перестали впізнавати дитину...”.
Утім, виявляється не вичерпалася ще віра в казку і в дорослих. Одного разу, розповіла Тетяна Сиротинська, у Верхові сталося так, що й татусь сприйняв усе за реальність.
- У вас що – дійсно справжній Дід Мороз?! – широко розплющивши від подиву очі, запитав, вийшовши з хатинки, дорослий чоловік.
- А в чому річ?
- Так він про мого сина знає більше за мене!..
Саме такий діалог відбувся між одним із батьків та Тетяною Сиротинською. Виявляється, їхати до Діда Мороза спершу мала мама. Тож тато і не знав, що під час оформлення поїздки вона заповнила спеціальну анкету, де розповіла про характер, вподобання та мрії дитини. Власне, це і є секрет Чарівної книги Дідуся Мороза. Та, зрештою, аж ніяк не важливо, яка частина в цьому належить казці, а яка - кмітливому розуму. Головне - вірити в чудо і дарувати його оточуючим. І, зрозуміло, чим довше ця віра буде в нашому житті, тим краще. Казка з дитинства зігріватиме буденність дорослого життя, назавжди збереже за собою в душі тихий куточок світла й доброти.
Світлана Тубіна
