Місцина дуже красива й спонукає до творчості. Станеш на горбку, і перед тобою, ніби на долоні, розкинулися різнобарвні поля-килими, виткані самою матінкою-природою. Краса неймовірна. Мабуть, на такому просторі найкраще й створюються казкові шедеври.
Перше, що впадає в око, під’їхавши до господи, – ворота. Вони, як і водиться в народних оповідках, привідкриваються, і казка починається: в який бік не повернеш голову, скрізь побачиш фантастичні персонажі та споруди. І дивуєшся: який то талант треба мати, щоб створити це диво лише за допомогою сокири та пилки. На що Василь Гоменюк відповів, що хист є у кожної людини, тільки варто не лінуватися його розвивати. От він сам до різьбярства ніби й не мав нахилу, але подивився, як люди роблять, й самому захотілося щось створити незвичайне, трохи приноровився, й почало виходити.
Перші сходинки майстерності опанував в Сибіру, куди їздив на заробітки, а коли повернувся в Україну та поселився у старовинній дідівській хаті, то й сам Бог велів не полишати почате.
По викладеній невеличкими дерев’яними колодочками доріжці (до речі, такі вистелені скрізь в садибі) господар веде нас та показує свою гордість – пасіку, де кожен вулик – витвір мистецтва. «Бджоли, то діда Петра наука, а вже їхні будиночки-домівки, то моє. Правда, вже трохи рук докладає і син Назар», – зауважує пан Василь.
Далі прямуємо до бані. Слів бракує, бо бачимо перед очима справжній мистецький витвір. Господар, наслухавшись хвалебних од про його руки, більше говорить про цілющі властивості лежанки, березових дров, води, пари, духмяних трав, які спроможні будь-яку недугу здолати. Від усього почутого так і хотілося просити пана Василя затопити баню та випробувати усе сказане на собі, але за відсутністю часу довелося все лише уявляти.
А вже будинок Гоменюків – то це справжня лісова хатинка, яку можна побачити в екранізованих казках. Витесані ліжка нагадують фільм про Машу та Ведмедя, опудала птахів, камін – про Попелюшку, а дерев’яним ліхтарем могла б скористатися й казкова Баба Яга. Скриня, стіл, стільці, підставки для квітів, вішаки – всього й не перелічити, створене руками пана Василя й чим користується його родина.
Та особливо багато розповів господар про свій рюкзак із бересту, який є його постійним супутником у походах до лісу за грибами та ягодами. А все тому, що кора берези має здатність зберігати прохолоду впродовж цілого дня. Отож такий рюкзак – найкращий похідний холодильник у найбільшу спеку. До речі, у Гоменюків і сільнички зроблені з бересту: сіль у них не мокріє. Надійні вони й у погребі, де сирість.
Раніше пан Василь всі свої вироби залишав для домашнього вжитку, зрідка дарував. Тепер вже не проти зробити й щось на замовлення. Думається, що багато хто хотів би мати у своїй садибі неймовірної краси бесідку чи гойдалку, над якими нині мудрує пан Василь із синами. Є в нього й багато інших задумок, які надіється згодом реалізувати.
Ми полишали диво-казку з надією повернутися сюди через якийсь час, щоб ще раз мати змогу помилуватися витворами рук людських та поринути у світ фантазії та уяви.
• Ольга Дем’янчук
