Звичайно, тимчасові залицяльники з’являлися, але так само раптово зникали, залишаючи відчуття гіркоти й усвідомлення: «знову – не той». А кого ж вона тоді чекає? І де його шукати? В ідеалі дівчина бачила поряд із собою тільки успішного й забезпеченого чоловіка. А як же інакше? Їй самій життєвий успіх дався непросто, адже приїхала з провінції, тож розраховувати на зв’язки чи чиюсь фінансову підтримку було годі.
Якось отримала запрошення на зустріч випускників. Дивно, навіть не помітила, як швидко пролетіло 10 років! Їй здавалося, що тільки вчора відгримів шкільний бал, ще тільки вчора бігала на пари… Почала перебирати у пам’яті спогади про шкільні роки. Якою була наївною! Згадала своє перше шкільне кохання. Воно налетіло несподівано, в одинадцятому класі. З Костею навчалася разом із першого класу, а все якось не помічала його. Їй подобалися такі собі розбишаки, зірвиголови. Аж тут на день Валентина вона спочатку отримала листівочку без підпису, а після уроків Костя підійшов, запропонував провести додому, а дорогою зізнався у коханні, ще й подарував м’яку іграшку - ведмедика. Це було так зворушливо: і його слова, і тремтіння в голосі, й щирість. Вона тоді по-іншому подивилася на хлопця. Як виявилося, він займався спортивною боротьбою, багато читав, вмів гарно розповідати, а ще – був головою сім’ї. Мамі допомагав в усьому, бо вона мала інвалідність і не працювала. А батько їх залишив, коли Костик був ще маленьким.
Із того дня все й закрутилося. Побачення, квіти, поцілунки, прогулянки. Вона часто заходила до хлопця додому, навіть допомагала його мамі, а потім вони з Костиком готувалися разом до іспитів. А після випускного вона запропонувала поїхати разом вступати до столичного вузу. Він відмовився, бо не міг залишити маму саму. А Олена таки вступила. З того часу дуже рідко бачилася з Костиком. У неї з’явилися нові друзі, нові захоплення, тож перше кохання якось поступово згасало. Та й батьки переїхали сюди. Хлопець, правда, навіть покликав її заміж, проте… відмовила. Що він міг їй запропонувати? А їй потрібен багатий і успішний. Прислів’я «Хоч хліб із водою, аби, милий, із тобою» – не про неї. У них не залишилося нічого спільного. Повертатися назад Олена не збиралася…
Але на зустріч таки поїхала. Переважна частина однокласників уже були одружені, хтось навіть встиг розійтися і знову побратися. Побачила і Костю. Говорив він мало, тільки скоса поглядав на неї. Виявилося, що до цього часу так і не одружився. У розпал свята раптом прошепотів: «Поїхали звідси…». Олена хотіла відмовитися, але чомусь без слів покірно пішла за ним. Відчула, як знову піддалася почуттям. Цей вечір став для неї одним із найкращих. Вони довго гуляли, сиділи в якомусь ресторані, танцювали, потім поїхали до нього додому…
Уранці Олена вже шкодувала про те, що так вчинила. Навіщо це їй? Вона ж не збирається тут залишатися! Лише збаламутила Костю. Треба думати про майбутнє, кар’єру. Тож швидко зібралася і тихенько вибігла з квартири, написавши лише «Пробач»…
Знову Олена потрапила у звичну атмосферу. Але щовечора її чомусь огортав смуток. Навіть друзі не були розрадою. І навіщо поїхала на ту зустріч?! Щось щеміло в серці, наче роз’ятрена рана. Раптом закралася думка: невже до цього часу кохала Костю, тільки боялася собі в цьому зізнатися? Немов прозріла: їй потрібен лише він. І хлопець теж її кохає до цього часу. Олена це відчула. Згадала останню зустріч. Який він був ніжний і пристрасний! Від спогадів про його обійми побігли мурашки по тілу, а в голові запаморочилося, стало млосно.
Чого вона чекає? Що її тут тримає? Робота, друзі? Але все це не рятує від самотності. Хіба вона кохала когось іншого?..
Взяла на роботі відпустку і помчала. Ще не знала, що скаже, як пояснить свій раптовий приїзд, що робитиме далі. Але це зараз було не так важливо. Серце ж не підведе…
• Яна Горицька
