Про аграрні біотехнології йшлося на засіданні прес-клубу, який відбувся у Львові, а тематику засідання зініціювала Європейська бізнес-асоціація.
Не секрет, що час від часу світовий інформаційний простір стрясають жахливі історії про згубні експерименти з піддослідними гризунами, яких годували ГМ рослинністю. Страшилки свою справу зробили, і тепер ми, споживачі, у першу чергу споглядаємо, чи є на тому чи іншому продукті напис на етикетках «Без ГМО». Тим часом Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) прийшла до висновку, що «ГМ продукти, присутні на міжнародному ринку, пройшли оцінку ризиків для здоров’я людини… Результати не вказують на будь який ризик»…
В Україні — всюди «без ГМО», в обов’язковому порядку маркують усе без розбору — сіль, цукор, воду … і навіть туалетний папір.
Як зазначає академік Національної академії наук України, директор Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України Ярослав Блюм, при вирішенні проблем, які стосуються генетично модифікованих організмів, у нас змішуються два поняття: безпека ГМ продуктів та право споживачів на інформування про вміст таких компонентів. Людина, безперечно, має право знати, що споживає, та здійснити свій вибір. Але звичайне повідомлення про вміст у продуктах тих чи інших компонентів, так само, як зараз ми читаємо на етикетках про вміст консервантів, барвників, харчових добавок тощо, не має ніякого стосунку до питань біобезпеки.
Отож, як відбувається генетична модифікація? Зазвичай у хромосому вихідного організму, щоб отримати заздалегідь прогнозований результат, вбудовують один-два чужі гени, або ж «вилучають» рідний. Наприклад, у картоплю вводять ген, який виробляє білок, отруйний для деяких шкідників, зокрема, колорадського жука. А в сою, бавовну, цукровий буряк — гени, що відповідають за стійкість до гербіцидів (хімікатів від бур’янів, від яких зазвичай страждає і основна культура).
Як зазначає академік Блюм, ми можемо скільки завгодно захоплюватися своєю біотехнологічною цнотливістю і розмірковувати приблизно так: Україна велика сільськогосподарська держава, нам вистачає і того, що ми вирощуємо зараз, навіщо ризики й експерименти. Але це недалекоглядна позиція. Треба думати про продовольчу безпеку й економічну незалежність на майбутнє. До того ж генетичні модифікації охоплюють не лише аграрний сектор, а й медицину, паливно-енергетичний комплекс тощо. Україні вже час визначитися і здійснити свій вибір. З думкою про майбутнє.
• Роман Вістенко
