Понад 10 років наш співрозмовник працював на митниці, став начальником міждержавного пункту пропуску автомобільного сполучення «Прикладники», після того недовго очолював районний відділ освіти. Коли ж проходив співбесіду як претендент на посаду голови Зарічненської ОДА в Адміністрації Президента України, то там ніяк не могли зрозуміти, чому чоловік добровільно пішов з митниці. А він взяв і пішов лише через те, що захотілось чогось нового. Про враження від роботи на важливій посаді, бачення перспектив району і взагалі про те, що турбує Анатолія Смаглюка, читайте в ексклюзивному інтерв’ю.
— Якими ж були Ваші перші враження, коли очолили виконавчу владу в районі?
— Перші враження були такі, що треба змінити порядок роботи органу виконавчої влади, дати усім підлеглим зрозуміти, що не люди для влади, а влада для людей. Нині в райдержадміністрації таке поняття як прийомні дні хоча й існує, але воно формальне. Людину у нас готові прийняти у будь-який робочий день і в міру своїх можливостей, визначених посадовими обов’язками, допомогти. Ми намагаємося донести до жителів району думку, що адміністрація - це не той орган, куди треба заходити тремтячими ногами. Це робочий орган, який повинен оперативно вирішувати проблеми людей, громад, об’єднань, тобто всіх, хто до нас звертається. Було чітко дано зрозуміти: якщо після звернення до нас громадянин вийде з тією ж проблемою, з якою і звертався, то будуть страждати далі відповідальні за те чи інше питання посадовці. Тепер всі про це знають. Минулого тижня ми проводили прийом громадян на першому поверсі адмінприміщення. Бо ж для чого людям похилого віку, докладаючи зусиль, підніматися нагору, якщо я разом зі службовцем можу спуститися нижче поверхом і поговорити з ними там.
— Як часто за цей період доводилися нервувати через те, що багато чого залежить не від Вас і Ви реально не можете допомогти людині?
— Доволі часто. Життя наших людей чомусь побудоване так, що багато чого залежить від чиновника, від бюджетного фінансування. І дуже неприємно, коли житель району приходить із серйозною проблемою, а ти усвідомлюєш, що на місцевому рівні її ніяк не вирішити, для цього потрібна фінансова участь держави. Це, в першу чергу, стосується дороговартісних операцій на серці, заміни суглобів, онкореабілітації тощо. Попри все, намагаємося якось допомогти на місцевому рівні, залучаємо волонтерів, громадські організації, спонсорів.
Але, знову ж таки, це ще раз вказує на те, що у нашій державі реформа галузі охорони здоров’я має бути першочерговою. Бо саме з цими проблемами найчастіше звертаються люди. Лише мізерна частина наших громадян на сьогодні здатна профінансувати своє лікування чи реабілітацію. Решта ж — сподіваються на державу. А місцева влада, на жаль, зробити цього теж не може через обмежене бюджетне фінансування.
Дуже часто громадяни нарікають на надмірну регуляцію нашого життя. Маємо багато звернень щодо виділення земельних ділянок під будівництво. При цьому процеси розробки генпланів, зміни меж населених пунктів дуже дороговартісні, тривалі в часі, зрештою, не кожна сільська рада має час і можливості, щоб переробити цей генплан. Управління землею в межах громади однозначно має бути передане громадам.
— Довгий час Зарічненський район вважався депресивним. Як людина, з одного боку, нова у владі, а з іншого — яка тут виросла, якими Ви бачите приорітети? За рахунок чого район може розвиватися, щоб у майбутньому ця територіальна громада стала самодостатньою?
— Один із пріоритетів, на який ми орієнтуємося у своїй роботі, — це пошук потенційних інвесторів, створення нових робочих місць. І в цих напрямах ми пішли різними шляхами, інформаційними в тому числі. Я підключив усі особисті зв’язки, зробив десятки дзвінків до своїх друзів, які могли б нам допомогти в цій ситуації. На початковому етапі інвесторів вдається зацікавити видобутком торфу, розвитком деревообробної промисловості на території району, зеленим туризмом, створенням агросадиб. Але коли все доходить до підписання угод, то виникають проблеми. Перша і найголовніша — віддаленість Зарічненського району від великих населених пунктів та ринків збуту, відсутність залізничного сполучення, негазифікованість району. Усі ці чинники призводять до того, що на стадії розробки бізнес-плану підприємці та інвестори приходять до думки, що все це нерентабельно, вигідніше поставити якийсь завод недалеко від Києва чи Рівного, і він буде приносити гарантований прибуток.
Досить актуальною є тема створення на території району підприємства з деревообробки. Більшість лісу, який заготовляють у нас в районі, вивозиться кругляком. Від цього ми дуже страждаємо, бо це наші робочі місця і надходження в бюджет району. Знаю, що зараз у Верховній Раді чекає своєї черги на схвалення законопроект щодо заборони вивезення лісу-кругляка. Він має як свої плюси, так і мінуси. Ми припускаємо, що в разі прийняття цього закону і суспільство, і бюджети всіх рівнів матимуть проблеми. Але, з іншого боку, такий мораторій спонукатиме інвесторів і підприємців до того, щоб вони шукали вихід із ситуації, це має бути стимулом для розвитку деревообробної галузі. Бо вивіз необробленої деревини — це шлях у нікуди. Це шлях короткотермінової вигоди, щоб закрити в бюджеті певні дірки. Ті ж самі підприємці нам і кажуть: для чого, мовляв, будувати якесь підприємство з переробки, якщо кругляк можна продати китайцям і мати живі кошти за 2-3 дні. Якщо держава нічого не змінить, то через 2-3 роки у нас просто не буде що вивозити. І тоді точно настане повний колапс.
— Чи маєте оптимістичні очікування від добровільного об’єднання громад на території району?
— Ми всі прекрасно розуміємо, що далі так жити, як ми живемо нині, не можна. Наприклад, у нас на території району є Омитська сільська рада, де зареєстровано 300 чоловік, одна з найменших в Україні. Вона не надає послуг із соціального захисту, будівництва й утримання доріг. Той рівень надходжень від податків, які вона адмініструє, не дає можливості цього робити. Ми доводимо думку про необхідні зміни до наших громадян. Реагують на це по-різному. Частина людей розуміє, що треба щось міняти, інша сприймає цю ідею, як мовиться, «в штики». Ми проводимо широку роз’яснювальну роботу і намагаємося донести суть реформи до людей. Розказуємо, що їх напризволяще ніхто не залишить, що у селах обиратимуться старости, які будуть посадовими особами органів місцевого самоврядування, виразниками їхньої думки. Після об’єднання громади стануть фактично адміністративними одиницями, які матимуть свою міліцію, органи соцзахисту, казначейства, пенсійного фонду, вони отримуватимуть медичну та освітню субвенції напряму. Ми очікуємо від реформи лише позитивних результатів. Це має бути новим етапом у розбудові України. Проблема ж полягає в тому, як все це справді провести добровільно. На території Зарічненського району є ідея утворити чотири громади з адміністративними центрами в Зарічному, Серниках, Кухотській Волі і Локниці. Це великі населені пункти, які мають хорошу соціальну і адміністративну інфраструктуру, примішення для розміщення органів влади, лікарські амбулаторії, начальні заклади, дитячі садочки. Головне — знайти золоту середину, врахувати всі історичні, етнографічні, усі інші показники при створенні перспективного плану об’єднання громад, тому що є різні думки, часто - суперечливі.
— Якою є ситуація з виконанням бюджету?
— Бюджет ми виконуємо, можна сказати, непогано: на початок травня - 135 відсотків до плану. А от Зарічненська селищна рада, наприклад, виконує бюджет на 200 відсотків за рахунок акцизного податку з кінцевого продажу акцизних товарів. На території селищної ради розташовані дві автозаправні станції і одна газова. У середньому в місяць до бюджету селищної ради від їх діяльності надходить 280 тисяч гривень. Справедливо це чи ні, коли тут заправляють весь район, а кошти надходять лише в селищну раду — це питання інше. Ми провели кілька заходів, спрямованих на наведення порядку з реалізацією акцизних товарів у магазинах, а це стосується тютюнових виробів і алкогольних напоїв. На зустрічах із підприємцями розповідаємо про їхні обов’язки, на зустрічах із мешканцями сіл — про їхні права. Люди почали вимагати чеки, оскільки зрозуміли, що це надходження в бюджет. Дуже сподіваємося на надходження від пивного податку, плати за землю, рентної плати за використання лісових ресурсів, яка надходить від лісопереробних підприємств, ПДФО.
— Досвід митника у роботі допомагає?
— У першу чергу - розібратись у бюджеті. Для мене це найцікавіша сфера, де я з підприємцями і економістами можу розмовляти на високому фаховому рівні, вказувати їм на те, де вони ще не чесні, де треба спільно сідати і працювати. Безумовно, досвід митника допомагає. Податковий кодекс знаю досить добре, Митний кодекс мені тут знадобився менше. Я є радником митної та податкової справи України 2-го рангу, тож робота на попередній посаді зобов’язувала бездоганно знати податкову систему.
— Чи є в Зарічненському районі діючі економічно активні сільгосппідприємства?
— Мушу констатувати, що в найближчій перспективі якогось прориву у розвитку сільськогосподарської галузі не очікується. Фактично, економічно активних сільгосппідприємств ми не маємо. На даний час є лише один фермер, який засіяв 6 гектарів озимої пшениці і шість ярої. Найбільша біда, що в нас немає і якихось напрацювань у цьому напрямі. Є бідні грунти, майже половина з них заболочена. До речі, Неньковицька сільська рада подала заявку на участь у проекті з вирощування енергетичної верби на заболочених площах. Ми маємо бажання вивчити цей досвід там, де його вже реалізовано. Є потенційні інвестори, які хотіли б вирощувати у нас кукурудзу, але цих людей ще треба переконати, що найкраще їм буде в нас, хоча, можливо, через надмірне використання інтенсивних технологій нам доведеться відмовитися від цього проекту.
У нас є готові ділянки для видобутку торфу і глини, але, знову ж таки, цей процес регуляції все затягує. Єдиний у районі цегельний завод у с. Бутове не працює лише через те, що власник заводу не може отримати ліцензію на видобуток глини, оскільки вона дуже дорога.
— Як виконуєте показники з мобілізації ?
— Якісної мобілізації в Зарічненському районі не буде до того часу, поки не буде враховано на законодавчому рівні пропозиції, які ми подали в обласну адміністрацію. В чому вони полягають? По-перше — це врегулювання питання переміщення військовозобов’язаних через державний кордон. Ні для кого не секрет: щойно починається мобілізаційна хвиля, більшість військовозобов’язаних виїжджає на заробітки у Білорусь та Росію. Друге — це посилення відповідальності за ухиляння від мобілізації. Третє — на території нашого району багато сімей християн-баптистів, члени яких, з релігійних міркувань, не беруть у роки зброю, багато батьків, які мають троє і більше дітей. Наслідки аварії на ЧАЕС далися все-таки взнаки, і багато чоловіків, які підлягають мобілізації, не можуть пройти медкомісії, під час проходження нерідко виявляли навіть дуже небезпечні хвороби. Наше нужденне життя є наслідком того, що люди роками не звертаються до лікарів, а коли прийшли на медкомісію, то тут знаходять і онкозахворювання, і гепатити та інші небезпечні хвороби. Тобто мобілізаційний ресурс дуже обмежений. Усе це призвело до того, що ми виконуємо мобілізаційний план лише на 40 відсотків.
• Розмовляв Василь Бурченя
