Поки в інших в сільгосппідприємствах все ще рахують, скільки орендної плати цьогоріч треба заплатити пайовикам, у ПСП «Розвазьке», що на Острожчині, розрахунок із людьми триває повним ходом.
Ми побували на току господарства і побачили дещо призабуту картину з колишніх радянських фільмів: у коморі господарства людно і гамірно, пайовики активно наповнюють мішки цьогорічним збіжжям, подекуди люди вишикувалися навіть у чергу, скрізь лунають жарти, одразу видно, що настрій в той день панував піднесений. Як не як, така подія – один раз у рік, як тут не радіти.
Місцеві переважно отримують оплату за пай збіжжям, немісцеві – «живими» грішми. Здавати пай в оренду ПСП «Розвазьке» - вигідно. Судіть самі: власник паю за рік отримує 600 кілограмів пшениці, по пів тонни ячменю й вівса і на додачу ще й 50 кг цукру. Тобто люди з колгоспного двору додому повертаються на всіх видах транспорту, добряче завантаженими збіжжям.
Господарство постійно розвивається, оновлюється парк сільськогосподарської техніки, причепурюються господарські будівлі, достойною є і заробітна плата. Звичайно, всіх прийняти на роботу «Розвазьке» не може, бо є ж і такі, кому добре подалі від рідного дому. Але «Розвазьке» за 30 років Незалежності України стало на Острожчині таким собі острівцем стабільності. А все могло б бути інакше, як у довколишніх селах, де від колишніх потужних господарств вже нічого не лишилося.
Тим часом, поки основна фаза жнив підходить до завершення, на порозі – пізні жнива – збір сої, кукурудзи, цукрового буряка.
- Знаєте, несподівано, можливо у зв’язку з ростом ціни на цукор у нинішньому сезоні, всі почали цікавитися цукровим буряком. У нас на Острожчині, фактично його вже ніхто й не вирощує, бо це непроста і доволі затратна справа, до того ж, вона ще потребує високої кваліфікації, а якщо не буде належної ціни, то моментально можна спрацювати собі в збиток. Я вже не говорю про те, що буряк доводиться везти на завод аж у Славуту. А раніше цукровий завод був поруч – в Оженині. Ми посіяли в цьому році 60 гектарів, але на 20 гектарах, з вини постачальника насіння, буряки не зійшли, тож площі мусили засіяти соєю, якої маємо на площі 120 га. А ось на тих 40 гектарах буряків, які лишилися, можливо пощастить зібрати рекордний урожай, бо очікуємо, що матимемо по 800 центнерів з гектара…
- Колись за такий показник Героя давали, - долучається до нашої розмови Острозький міський голова Юрій Ягодка, який, перебуваючи у відпустці, приїхав на поле, щоб побачитися з батьком. Шалений робочий ритм батька і сина не дає можливості бачитися так часто, як хотілося б, тож доводиться ловити найменшу нагоду.
Петро Іванович у своїй хліборобській справі звик покладатися виключно на власні сили і не чекати якоїсь допомоги від держави. Можливо, саме завдяки його беручкій натурі та господарському хисту на всю Острожчину, вважайте, залишилося єдине багатопрофільне, високотехнологічне сільгосппідприємство, яке активно розвивається.
Він ніколи не опускав руки, бо був упевнений: для того, щоб щось мати - треба працюватине покладаючи рук. А ще – рахувати і планувати. Бо одна справа продавати зерно, а інша – створити додану вартість. Так виникла ідея відкрити у господарстві пекарню. Починали із зовсім незначних об’ємів, а нині розвазький хліб і випічку знають не лише в найближчих селах, Острозі, на Хмельниччині, але й у Рівному. Замислюються у господарстві і над створенням крафтової сироварні, і це, знову ж таки, буде створення додаткової вартості для своєї сировини.
Можливо керівнику «Розвазького» Петру Ягодці усі ці роки допомагало ще й те, що діти - Тарас, Ганна та Юля - були завжди поруч і у всьому допомагали, а вдома на чоловіка завжди чекає берегиня родини Надія Михайлівна. А він у своїй діяльності завжди намагався йти вперед і розвиватися, попри постійні труднощі і перепони, які створюють у нашій державі для сільгоспвиробника якщо не влада, то обставини.
Василь Бурченя
