Фермер звернувся у Департамент соцзахисту ОДА й повідомив про те, що вони готові прийняти у себе переселенців зі сходу. А вже незабаром сім’я Логінів зустрічала свого першого гостя. Ним став мешканець Донецька Володимир Линаренко.
Психолог за фахом і поет за покликом душі 52-річний донеччанин Володимир Линаренко був обома руками за єдину й неподільну Україну навіть попри те, що найрідніша людина, його мама, мала проросійські настрої. Їдучи на Рівненщину, Володимир Олександрович не боявся ніяких «бандерівців», бо знав що тут живуть привітні й миролюбиві люди, адже за плечима у донеччанина – київський майдан.
Саме через свою активну громадську позицію, яка полягала у беззаперечній цілісності держави та відвертим висловлюванням про небажання бачити на своїй батьківщині ніяких ДНР, ЛНР і т.п., над Володимиром Линаренком нависла загроза фізичної розправи з боку сепаратистів. Володимир один із тих, хто не побоявся стати на прю з терористами, «озброївшись» поетичним словом:
З неї знущались,
рвали москалі.
На західну і східну
поділили,
Але загоїлися рани і всі ми –
Один народ,
одна сім’я єдина!
Знов сонце сяє і сади
цвітуть.
І могутню нашу землю,
і єдину
Батьки синам нехай в віках
передають –
Квітучу вільну
незалежну Україну!
Ви нашу землю
бережіть, сини.
Хай вас ніщо
не зможе роз’єднати,
Бо Україна в нас
одна на всіх.
Вона у нас одна на вік,
як мати
(Уривок із вірша
В. Лимаренка «День незалежності настав»)
– Насправді ж активних і свідомих громадян на Донеччинні значно більше, ніж видається на перший погляд, – каже Володимир Линаренко. – Просто вони залякані терористами. Подумайте логічно: Донецьк – місто-мільйонник, а значить, якби донеччани хотіли від’єднатись, то на площі виходили б сотні тисяч, а не сотні «гастролерів» з проросійським світоглядом. Ще красномовніше говорить за себе така подія: приїхали російські телевізійники і відзняли колону, нібито прибічників Росії, які повиходили з автобусів у супроводі автоматників. У новинах зобразили людей з транспарантами «За Росію!», автоматники – за кадром. А коли свідомих українців у Донецьку почали захоплювати, викрадати і ліквідовувати, я зрозумів, що зі своїми поглядами залишатись тут – просто небезпечно для життя.
А нині Володимир Линаренко, за словами Лесі та Леонтія Логінів, став ще одним членом їхньої родини. Не дивлячись на те, що ми знайомі порівняно недавно, зазначає господиня оселі, у нас таке враження, що ми з Володимиром все життя пліч-о-пліч провели, не кажучи вже про якісь проблеми із проживанням.
- Та ми з однієї тарілки їмо, – жартуючи додає господар. - Навіть якщо у нас різняться характери, ми спільні духом.
- Незважаючи на те, що Володимир фактично гість у цьому домі, господарством переймається не менше від нас, – продовжує Леонтій Микитович, – допомагає, де тільки може і чим може. А допомагати родині Логінів є що. Фермер має 30 гектарів землі, на яких вирощує здебільшого зернові, кукурудзу, цукровий буряк тощо. А ще має півтора десятка корівок. Тож ще одні робочі руки, неабияка підмога для родини.
Здавалося б, яке діло міщанину до звичайнісінького сільського життя? А от Володимир Линаренко і за вила береться охоче, і біля корівок попоратись не цурається.
– Я після сніданку одразу дивлюсь, де і чим можу допомогти, – каже Володимир. – За мною ніякої роботи не закріплено, тому приглядаюсь, що роблять господарі, і йду на підмогу до них.
Та й нині ми застали гостя зі сходу за селянською роботою – з вилами в руках він порався у господі. Таке тихе злагоджене життя, зізнається, йому до вподоби і, жартуючи, каже, що коли ще й дружину собі тут знайде, навряд чи повернеться до Донецька, навіть попри те, що там пустує квартира. Мама Володимира Линаренка виїхала до рідні в Росію. На фоні збройного конфлікту, спровокованого Кремлем, сімейна драма розгорнулася і в родині Логінів, адже батько Лесі Миколаївни нині проживає у анексованому Криму. Погляди щодо останніх подій у батька з донькою, як і у Володимира з мамою, різні: він – прихильник Росії, пані Леся – палка прихильниця неділимої України. До речі Леонід та Леся Логіни теж відстоювали європейське майбутнє на київському майдані.
– Братовбивча війна, яка роз’єднує родини і на сході, і на заході країни, уже добряче набридла усім, – каже Леся Миколаївна. Ми хочемо, щоб до нас приїжджали не переселенці, а наші співвітчизники, яких ми завжди радо й гостинно готові зустріти. Будемо раді бачити їх у якості туристів: вони не бачили мальовничих куточків Рівненщини, ми не бачили тамтешньої природи, їхніх шахт, тож залюбки поїхали б і самі на гостину, обмінятися тим чи іншим досвідом.
А поки триває конфлікт, родина Логінів готова прийняти та розмістити у себе ще переселенців з буремного сходу. Їхні контакти можна знайти у обласному департаменті соцзахисту населення.
• Анатолій Андрієвський
