У пошуках місця під сонцем
Коли ж у 1990 році Володимир одружився із млинівською красунею Світланою, то невдовзі влаштувався на роботу в ковбасний цех райспоживспілки, яким тоді керувала Олена Павлівна Стельмащук. Саме під її керівництвом майбутній м’ясопереробник зробив перші кроки професійного гарту.
Середина дев’яностих років минулого століття стала великою школою, у якій ази підприємництва засвоювала чисельна армія новітніх вітчизняних бізнесменів. Відомо, що процес той був складним, а подекуди і кривавим. Звісно, у провінції обійшлося без тривожних тенденцій. А прикладом того, як чесним шляхом треба торувати стежину до відносного фінансового благополуччя, може слугувати досвід становлення і розвитку бізнесмена Володимира Чайки.
У 1996 році він вирішив започаткувати власну справу – зайнявся виробництвом ковбаси. Шлях у бізнес розпочався із власної м’ясорубки, саморобного шприца і власної корови, яку пустили під ніж. Усе виробництво розміщалося у невеличкому приміщенні. Згодом біля хати збудували цех для виготовлення ковбаси. Усе було згідно з технологічними вимогами та іншими стандартами – про це засвідчила державна комісія. Можна лише здогадуватися, скільки нервів «з’їли» різні комісії та численні перевіряючі. І ніхто із них не знайшов претензій до підприємця. Власне, ніхто і не збирався «халтурити». Володимир Чайка дорожив не тільки власним іменем чи виробничою маркою. Людині, котра живе за Божими заповідями, сумління гальмувало б будь-які гріховні наміри.
Щодоби Чайки виготовляли 100-200 кілограмів ковбаси. Працювало у них лише кілька чоловік і, як правило, члени родини. Родинна згуртованість і відповідальність стали духовною та економічною підтримкою, на якій розкрилювався авторитет підприємця. На ковбасу і м’ясні вироби від Чайки вибагливі клієнти відразу взяли смакові орієнтири і продукція його цеху завоювала численних прихильників. На ринки у Рівному чи Луцьку покупці ходили саме за «ковбасою від Чайки».
– Завдяки чому вдавалося тримати марку? – цікавлюся у млинівського підприємця.
І Володимир Миколайович без будь-яких філософських домислів щиро відповідає:
– Покупців «брали» якістю. – І додає. – І нині чітко тримаємо такий курс.
Ковбаса – не лише м’ясо і спеції
Одне слово, за кілька років ковбаса і ковбасні вироби Володимира Чайки «зробили погоду» на ринках Києва, Рівненщини, Волині, Житомирщини, Тернопільщини та інших регіонів України. І це при тому, що конкуренція була жорстка. Але пан Володимир навчився триматися на плаву в бізнесових штормах.
Набравши виробничого розмаху, у підприємця виникла потреба обладнати власний забійний пункт. Біля свого господарства облаштувати його можливості не було. Втім, вирішення цього клопоту відбулося просто: продавалася так звана «бойня» у Маслянці, тож Чайки, не довго думаючи, придбали її приміщення, а згодом реконструювали: збудували сучасне підприємство із вітчизняним та імпортним технологічним обладнанням. У Чайків нині трудяться двадцять робітників і виробляють більш як сім десятків сортів ковбаси. Причому, і в тій кількості особливим попитом у покупців користуються «Домашня», «Дрогобицька», «Свинна», «Салямі», «Вітчина». Керує виробництвом досвідчений технолог Ігор Лукащев. До речі, Володимир Чайка, аби повністю оволодіти азами справи, якою займається, закінчив Рівненський кооперативно-правовий коледж. А дружина Світлана Дмитрівна за професією бухгалтер, тож, як кажуть, виробничий процес перебуває під надійним контролем. Власне, і працівники – жиловщик, обкачувальники, формувальники ковбасних виробів – у тій царині “зуби з’їли”, тож не дивно, що ковбаси від Чайки справді смачні і якісні.
Якось по телебаченню переглядав передачу, у якій журналісти взялися з’ясовувати, скільки все-таки м’яса у ковбасі. Побували телевізійники на виробництві і почули від технологів різні думки. Мова там ішла і про сою, крохмаль та інше. А ось те, що сказав Володимир Чайка, у телепередачі не почув. А він наголосив:
– Ковбаса уся готується з м’яса. Щоправда, ще додаються спеції.
А технолог Ігор Лукащев, коментуючи моє запитання, додав:
– Якщо у ковбасі 10-50 відсотків добавок, то це означає, що продукція марнується.
Мабуть, якраз та обставина, що на виробництві у Чайків не впроваджують усілякі хитрі технології, а керуються інтересами споживача, пояснює, чому на продукцію млинівських підприємців усюди є попит і надходять схвальні відгуки. Причому, Чайки не відмовляють жителям району у наданні таких послуг як коптіння ковбаси домашнього виробництва.
Згодом Володимир і Світлана Чайки викупили у Муравиці тваринницький комплекс, реконструктуювали його і доглядають тут кількасот свиней для потреб власного виробництва, де переважають породи «Ландрас», «Йоркшин», «Дюрок» із Данії. Зазначу, що відгодівля інтенсивна, але без будь-якої хімії. Тож майбутні споживачі продукції приватних підприємців Чайків можуть бути спокійні і впевнені у її якості. Якраз ця технологічна обставина додає продукції смаку, популярності, конкурентоздатності…
Нині житейські премудрості батьків уже засвоює шестикласник Назар Чайка, адже рано чи пізно доведеться підставляти синівське плече татові й матусі.
• Віталій Тарасюк
