Здається, року не було, щоб високопосадовці від освіти щось нове та не вигадали у ввіреній їм сфері діяльності. Більшість із них, вершителів долі вітчизняної освіти, народились і ходили до школи у селі. Проте, часто видається, що про село в реформаторському запалі вони якраз і забувають. На жаль. Проте не варто просто критикувати ту систему, що є, а й пропонувати можливості для вирішення питань. Так, голова Острозької районної організації Аграрної партії України Тетяна Парфенюк поділилася пропозиціями, як відродити освіту в селі...
- Село має перспективу доти, доки там є школа. Це — прописна, здавалося б, істина, і кому як не вихідцям із села, які нині пишуть закони і підзаконні акти для освітянської галузі держави, це знати. Але суха мова цифр і реалії буднів свідчать, на жаль, про інше.
Лише впродовж 2010-2013 років в Україні було закрито 1 306 шкіл, і більшість із них – саме у сільській місцевості. Зокрема в 2010 році було закрито 300 шкіл, 2011-му - 426, 2012-му - 202, в 2013-му — 378. Офіційно закриття сільських шкіл називають “оптимізацією”. І на папері ці навчальні заклади часто залишаються існувати, через що у міністерських кабінетах рапортують: сільські школи ніхто не зачіпає. Проте, люди на місцях знають, що це далеко не так. Школи закривають. І щоразу такий крок стає першим кроком до загибелі ще одного українського села. За останні 20 років із карти України зникло більше 600 сіл. Чи не час схаменутися?
Слід визнати очевидне: спроба економити бюджетні кошти за рахунок скорочення кількості сільських шкіл — найбільш невдала ідея Уряду. Без базової освіти українська нація не має майбутнього. В Україні вже нині налічується 2,9 млн. сільських мешканців, які ніколи не вчились і не працювали. Вдумаймося, це - майже кожен п’ятий селянин. Чи не досить?! Або ми перетворюємось на націю неуків — або чітко і недвозначно заявляємо: освіта на селі має бути збережена.
Ми, аграрії, переконані: держава має забезпечити фінансування базової освіти, а закривати чи відкривати школу в тому чи іншому селі — повинна вирішувати місцева громада, а не чиновники в міністерських кабінетах, які ніколи в тому селі не були, школи в очі не бачили, думок людей не чули, і навчальні заклади уявляють собі не через призму людських доль, а як рядочок у кошторисі, який можна закреслити, аби відрапортувати “нагору” про чергову ефемерну економію. Економію на майбутньому нації...
...Напередодні місцевих виборів усі ми мусимо усвідомити: подібні соціальні та економічні питання нерозривно пов’язані у своєму вирішенні з питаннями політичними. Тобто, добробут конкретної громади залежить, по-перше, від того, якою є система прийняття рішень для громади, а, по-друге, від того, хто представляє цю громаду в органах влади. Тому, з одного боку, для збереження наших сіл важливо результативно, в інтересах людей, провести нинішню реформу місцевого самоврядування, утвердивши реальну, а не декларативну децентралізацію. Адже саме демократична колективна система управління, історично властива українцям, має шанс утвердитись нині на селі, якщо децентралізація буде проведена в інтересах громад, а не “для галочки”. І тоді саме воля громади, висловлена через механізм сходу села чи місцевого референдуму, стане основою доленосних для влади рішень. Як вирішить громада — так і буде. А щодо представництва громад у владі, то очевидним є той факт, що більшість сьогоднішніх депутатів — далекі від життя і потреб села. Саме тому настав час сформувати більшість у всіх місцевих радах із числа аграріїв — людей села, які знають, що таке праця на землі, і розуміють потреби людей, які обробляють землю. Більшість процвітаючих країн Європи свого часу сформували владу саме на основі аграрно-селянських рухів, і сьогодні ці партії, маючи більш як столітню історію, продовжують залишатись гарантами добробуту європейців. Сьогодні історичний шанс почати жити краще з’явився у нас. Формуючись знизу догори, саме Аграрна партія України має можливість привести в усі представницькі органи влади людей села. І тоді працюватимуть і надалі у наших селах школи, діти отримуватимуть освіту і матимуть життєву перспективу. Село житиме, розвиватиметься. А отже, житиме Україна.
