Днями у місті Жашків пройшов Чемпіонат України із подолання перешкод, на якому сімнадцятирічна рівнянка, спортсменка рівненського кінно-спортивного клубу «Патріот» Олександра Левшук зайняла перше місце разом із конем Графом Ефе (висота 110 см).
Серйозно займатися кінним спортом Олександра розпочала три роки тому, хоча й зовсім не планувала…
«Своєрідним мотиватором до кінного спорту для мене став тато, адже раніше я займалася бальними танцями, – розповідає вершниця. – Взагалі, у моєму житті постійно була якась активність – напевно, це вже стиль життя. Однак настав період, коли я закінчила свою танцювальну кар’єру, й думала, що робити далі. І в той момент ми з татом поїхали за місто в один із розважальних комплексів, щоб просто відпочити. Як виявилося, там розміщувалася ще й конюшня кінно-спортивного клубу «Патріот». Пригадую, як сказала: «Тату, я так хочу на конику покататися!». І він з радістю прислухався до мене.
От я проїхалася. А потім знову і знову почала приїжджати, щоб покататися на коні. І мене це почало затягувати. Після кожного такого тренування додому верталася з посмішкою. Не передати, як мене захопила атмосфера! А коні – неймовірні істоти!».
Якщо ви хочете просто покататися для власного задоволення – одна справа, інша ж – займатися кінним спортом професійно. Адже у клубі є коні, які більш спортивні, а є ті, які орієнтовані суто на возіння людей. Саме ці, другі, спокійніші й соціально пристосованіші. Тож, як то кажуть, щоб бути завжди «на коні», для початку потрібно правильно підібрати того коня.
«Якщо людину їзда на коні цікавить як спорт – тоді треба йти до головного тренера, – ділиться Олександра. – Моїм тренером є ДенисМиколайовичКосик. Він підібрав мені коня під мої особливості й потреби. До речі, кожен бажаючий може придбати собі коня, але це дороге задоволення. Тому зараз я його тільки орендую – за це вдячна своїм батькам, які вірять у мене і які мені допомагають.
А коня підібрати не так просто: треба спробувати їздити на ньому, спілкуватися із ним тощо. Адже сама взаємодія із конем не завершується лише на тренуванні: ви спільно проводите час і до, і після кіннихуроків; ви його виводите, сідлаєте, чистите, а також, якщо потрібно, гуляєте із ним. Та й кожен спортсмен розуміє, що відразу знайти спільну мову з конем дуже важко. Завжди потрібно себе удосконалювати, навіть у спілкуванні з тваринами».
Нині Олександра Левшук займається із конем на ймення Граф Ефе, якому 13 років. До неї на цьому ж коні їздила ще одна вершниця, яка, до речі, нині успішно працює в престижному київському кінному клубі.
«Граф Ефе має дуже цікавий характер, – розповідає вершниця. – Яще ніколи не зустрічала таких коней. Адже, зазвичай, у мене були спокійніші, а цей – трохи холерик. Хоч, звичайно, він любить, коли до нього підходять, коли його гладять і коли із ним граються. Я б сказала, що він дійсно унікальний і харизматичний. Ми тренуємося із ним впродовж трьох місяців і вже маємо непогані результати».
А результати таки дійсно є, тим більше – всеукраїнського масштабу. Вже сама перемога на Чемпіонаті України із подолання перешкод чого варта!
Олександра найкращою вершницею в Україні себе не вважає – каже, що в нашій країні є багато кращих й достойніших спортсменів. Однак щиро радіє за себе та свою команду. І додає:
«У Чемпіонаті взяла участь велика кількість вершників зі всієї України. Тож мені було цікаво не тільки самій змагатися, а й дивитися, як виступають інші спортсмени. Приємно, що кінний спорт в Україні стрімко розвивається.
Я б не сказала, що змагання – це щось легке. Знову ж таки, робота не закінчується лише на тому, що відстрибати свій маршрут – і все. Потрібно працювати над собою і допомагати іншим учасникам команди з ранку й до вечора. Тобто, кожні змагання – це не одиночна, а командна робота. Також тішить й те, що майже всі учасники нашої команди приїхали на Рівненщину із медалями.
Ми постійно беремо участь у змаганнях – майже кожного місяця. А, окрім змагань та чемпіонатів, наша команда тренується шість днів на тиждень. На кожен день ми маємо свій, так би мовити, «план роботи» з кіньми. Бо в цьому виді спорту тренінг повинен бути постійним, щоб і спортсмени, і коні перебували у формі.
Я сподіваюся, що пов’яжу своє життя із кінною справою. Думаю, це буде як тренерство. І, як мінімум, хочу, щоб кінний спорт залишався для мене не тільки як хобі, а як і стиль життя».
Олександра Нагорна
