Службовців аварійно-рятувального загону спеціального призначення, що базується на Рівненщині, галичанина Миколу Лукашка та подолянина Миколу Ладу, як і їхніх колег, сьогодні найбільше об’єднує одне – прагнення допомогти українським військам якнайшвидше вигнати російських окупантів та їхніх найманців з території України. Для цього старший прапорщик та майор вже неодноразово побували у відрядженні в зоні АТО,
де ризик загинути є досить високим. Дух патріотизму та відданість присязі допомагають їм долати всі перешкоди.
Вони – майже ровесники. Одному – 36, а іншому – 38. За плечима – не один рік служби в рядах аварійників–рятувальників. Миколі Лукашку в зону бойових дій випало вирушати у складі загону у вересні минулого року. Одним із прохань командування було – якнайрідше вступати в розмови-дискусії з місцевим населенням. Тож коли зупинилися в Слов’янську, так і намагалися чинити. Та час від часу виникали ситуації, коли діалог із цивільними таки відбувався.
Якось Микола Лукашко з колегами отримали завдання дістатися до місця обриву труби. Йшли через лісопосадку. Придивлялися уважно під ноги. І недаремно. Знайшли та знешкодили аж сім розтяжок. А використовують для цих спецпристосувань бойовики не якусь там мотузку, яку можна легко побачити. Підвішені гранати вони з’єднують камуфляжною жилкою. Замість висмикнутої чеки прилаштовують голку, яка від найменшого колихання гілки вискакує і призводить до вибуху гранати…
По завершенню операції до наших хлопців підійшов один із місцевих чоловіків і заявив, що ці розтяжки – «сліди» українських військових. Натомість інший його односелець зізнався:
– Тут були росіяни…
І втіха, і розпач з’явилися тоді в очах рятувальників. Вони зрозуміли, що тутешнє населення розділене на тих, хто на боці окупантів, і хто хоче жити у вільній Україні. Навіть на базарі впізнавали недоброзичливців, коли 5 буханок хліба їм продали за… 70 гривень. Відтак це враховували. Разом із тим переконувалися, що справжніх українців таки більше. Це завдяки їм у населеному пункті Семенівка вдалося натрапити на два дроти, що виглядали з-під землі, та знайти вибухівку…
А потім наші рятувальники в Луганській області допомагали спецслужбам знаходити замасковані бойовиками схрони зі зброєю, набоями… Якось натрапили на військовий планшет, в якому було три мапи з позначеннями поділених на сектори Донецької, Луганської та Харківської областей, посвідчення бойовиків ЛНР, трьох з яких пізніше СБУ вдалося затримати в Сєвєродонецьку. Допомогли рятувальники затримати і випитаного у місцевих мешканців проросійського інформатора. У тому ж Сєвєродонецьку на хімічному підприємстві, де діяв й інститут, бойовики облаштували вогневі точки, а в задньому дворі закладу – лабораторію, де виготовляли потужні фугаси. Саме це місце виявили Микола Лукашко та його побратими. А в ньому знайшли 18 тонн пороху, вивезеного з луганського заводу…
– Відчуття страху, звичайно, з’являється при виконанні небезпечної роботи, – зізнається старший прапорщик. – Але забуваєш про нього, беручись за справу.
За час перебування в зоні АТО хлопці знешкодили 1388 вибухових пристроїв. А потім їздили разом із будівельниками на зведення ліній оборони І всі повернулися додому живими. Хоча не раз потрапляли під ворожий обстріл. Як-от в Попасній, очищали від мін дороги до городів селян…
– Щоразу, полишаючи зону АТО, зі щемом у серці прощалися з новими друзями, – каже Микола Лукашко. – Тут, на лінії вогню, здружилися зокрема з молодим працівником СБУ, який родом з Луганської області. Край, в якому народився цей мужній українець, поки що під окупантами. Але чоловік вірить, що непрошених гостей рано чи пізно буде вигнано звідти, як і з Донеччини.
– У зону АТО я потрапив у квітні цього року, – розповідає Микола Лада, начальник дорожньо-технічного відділу групи ліквідації аварії. – Це був Краматорськ Донецької області. Наш загін у складі майже сімдесяти спеціалістів їздив на облаштування оборонних споруд, блокпостів, бліндажів, окопів. Працював як механік-водій та екскаваторник. А ще займалися плануванням територій, зачищали лісосмуги. Під час однієї з таких робіт натрапили на сигнальну ракету і викликали саперів, які знайшли тут ще й розтяжку і півтора десятка вибухових пристроїв. Під час ворожих обстрілів ховалися у підвали…
– Перебуваючи на лінії вогню, думали про одне: аби ніколи не було війни! – задумливо каже Микола Лада. І його брат по духу Микола Лукашко ствердно киває головою. В обох – сім’ї, родини. Хочеться жити під мирним небом. Та знають: коли знову отримають команду на виїзд в зону АТО, лише козирнуть. Така в них професія і така чоловіча доля, що чимось нагадує долоні чесного працелюба: жорсткі та мозолисті. Про це знають і в Трускавці та Славуті, де народилися й виросли ці брати по духу.
• Юрій Береза
