На фотографіях у ньому важко розпізнати українця: білосніжна усмішка, розправлені плечі, оригінальна зачіска, гордо піднята голова. Тепер він проживає в Каліфорнії. Має власну родину. Зараз він і сам є батьком. А от власного біологічного батька він так і не знав…
Нещодавно українські сайти рясніли заголовками а-ля «Біологічного батька у Рівному шукає хлопець із Каліфорнії». Як повідомлялося на рівненському сайті «Радіо Трек», Андрій Володимирович Йова – 1988 року народження, а всиновила його у 1994 році американка українського походження Любов Йова, яка народилася в США, у місті Нью-Йорк. На момент всиновлення хлопчик був абсолютним сиротою: його мама померла, а про батька нічого не було відомо.
Із документів в Андрія Йови є свідоцтво про народження, документ (за 1994 рік) від Рівненської обласної державної адміністрації про дачу згоди на усиновлення, а також лист зі села Карпилівка Рівненського району, де жила його бабуся Зоя.
Також на сайті «Радіо Трек» зазначалося, що сам Андрій пригадував, що 26 років тому він жив у високому будинку десь на околиці Рівного. За його спогадами, за тим будинком через дорогу вже починалися «картопляні поля», а поряд був «трек мотокросу». Було припущення, що, коли він був зовсім маленьким, то жив з батьками на Мототреці. Однак пізніше люди, які пам’ятали Андрія, у соцмережі підказали, що це був Мототрек на Ювілейному в районі «Хіміка»…
Його українських родичів шукав увесь Інтернет.
Ми також вирішили дізнатися правду. Відшукали його найближчого родича – маминого племінника (і двоюрідного брата Андрія) Руслана Шаленика. І ось що той розповів:
«Ми з Андрієм переписуємося вже десь тиждень. Ймовірно, його батько помер. Якби не помер, то Андрійка не можна було б усиновити. Так, є свідоцтво, що у нього нібито є батько, бо на той час необхідно було вказати батька. Але насправді його покійна мама Ліля не була заміжньою. Та й хто тоді проводив ДНК-тести!..
Моя покійна мама і його баба мали опікунство над ним. У нас із Андрієм різниця у віці п’ять років: він - із 1988 року народження, а я із 1983-го. Тож ми дружили, коли були маленькими. А потім мама й бабуся померли. На той момент не знайшлося нікого із родичів, хто міг би його всиновити. Натомість його дозволили всиновити саме Любові Йові.
Наразі у мене немає свідоцтва про смерть його матері, немає свідоцтва про смерть бабусі й немає свідоцтва про смерть батька. Вже зі соціальних мереж Андрій дізнався про можливих його родичів. Хтось дав йому інформацію, що нібито його бабуся по батьковій лінії зараз живе у Рівному в центрі міста, поруч з Будинком офіцерів. Я поїхав за тією адресою, але там нікого не було. Далі почав розпитувати сусідів і дізнався, що в цієї жінки – ймовірної бабусі Андрія – були діти: два сини – Микола та Ігор – і дочка. Але от сина Володі вона не мала. Також сусіди розповіли мені, що родина продала квартиру і переїхала в Кременчук.
Далі я подумав, що, можливо, коли записували у свідоцтво, Миколу переплутали із Володимиром… Але, якщо чесно, ми не знаємо справжнього прізвища його батька. Тому що в графі, де вписане прізвище батька Андрія, його мама вказала своє дівоче прізвище – Барзак».
А ще, за словами Руслана, нині в Андрія з’являється все більше і більше псевдородичів, які поширюють неправдиву інформацію. Так, фальшивою є інформація про те, що мама Андрія померла від наркотиків, та й що ніби батько його теж був наркоманом. Насправді ж у його мами була лейкемія, вона померла від раку у 1993 році. Та й ім’я і прізвище батька теж можуть бути несправжніми.
Можливо, вже ніхто й ніколи не дізнається правду… Та й чи дійсно варто продовжувати пошуки? Чи завжди потрібна правда?
• Спілкувалася Олександра Нагорна
