Очевидно, що потенціал, закладений у профспілковій ідеї, реалізується не в повній мірі. Сьогодні головним завданням Федерації профспілок України та її членських організацій є глибока модернізація всієї діяльності і здатність досягнути основної мети через оновлення, системне і сучасне вирішення низки застарілих проблемних питань. Про бачення шляхів досягнення цієї мети – наша розмова з головою Федерації профспілок області Миколою Шершуном.
- Миколо Харитоновичу, всі говорять про необхідність реформ, в тому числі, і в профспілковому русі. На Вашу думку, з чого варто їх розпочинати?
- Передусім, з чіткого бачення того, якими мають бути оновлені профспілки. Досі зберігаються стереотипи відносно прав і обов’язків профспілок, що замикаються лише на здійсненні наглядових функцій. Ми, по суті, в останні роки мало впливали на вирішення таких проблем в Україні як зайнятість, соціальне страхування, розв’язання трудових спорів, створення безпечних умов праці та охорона здоров’я працюючих тощо.
Закон «Про профспілки» декларує можливість брати участь у всіх цих процесах, але не накладає при цьому юридичні зобов’язання на профспілки з вирішення всіх цих важливих питань. Ось і виходить, що, скажімо, роботодавцям необов’язково прислухатися до думки профспілок. За це вони перед законом не несуть правової відповідальності. Влада до нас теж може прислухатися, а може і не робити цього. Тому так непросто ініціювати профспілкам укладення колективних договорів на підприємствах, у транснаціональних компаніях, домагатися взяття зобов’язань за галузевими, регіональними принципами та, врешті, на найвищому рівні – за Генеральною угодою, перегляд якої переноситься з року в рік. Та й вже існуючі досягнуті домовленості, навіть у ході успішного соціального діалогу, часто-густо ігноруються соціальними партнерами.
- А, власне, чому?
- Тому, що нам бракує єдності і солідарності. Понад 40 всеукраїнських профспілок, не рахуючи альтернативних, замикаються на 14 Міністерствах. З 18 членських організацій у нас в області, які виходять на Федерацію профспілок області, майже половина настільки малочисельні і слабкі фінансово та організаційно, що під сумнів ставиться їх статус обласних. Тому навіть з цих наведених прикладів очевидно, що сучасна ситуація вимагає не лише проведення адміністративно-територіальної реформи, а й перебудови існуючої структури профспілок. На недавньому засіданні президії, де ми обговорювали саме пропозиції профспілчан області до проекту стратегії модернізації профспілок України, прозвучала колективна думка, що вихід з такої ситуації полягає у відмові від формування профспілок за галузевим принципом на загальнодержавному рівні. Сьогодні на часі – побудова профспілок за професійно-територіальними ознаками. На загальнодержавному рівні це може бути єдина профспілка, побудована за методом польської «Солідарності», а до складу профспілкових об’єднань в регіонах, певне, мають входити первинні профспілкові організації за галузевими принципами. Об’єднані профспілкові комітети можуть утворюватися у великих за чисельністю галузевих профспілкових організаціях на районному рівні. Відомчими ж профспілковими структурами могли б керувати управлінські відділи та сектори обласних профспілкових об’єднань в кожному окремому регіоні. Що дає така схема? Перш за все, можливість спрямувати фінансові потоки в русло конкретних, відчутних для кожного працюючого, справ, з допомогою яких профспілка буде незалежною, і цим забезпечить прозорість оплати праці і її розмір в залежності від результативності роботи і кількості профспілчан. У цьому випадку можна ввести інститут профспілкових представників, які в своїй діяльності будуть вільні і незалежні від роботодавця. Ось тоді для такого профспілкового лідера інтереси колективу, людей, які в ньому працюють, будуть понад усе.
Власне, і сьогодні, в умовах існуючої структурної побудови профспілок, ми змогли відійти від колишніх принципів роботи профспілки як «доброї бабусі». Розвиваючи інститут профспілкових правозахисників, профспілкового всеобучу, ми вводимо в нашу роботу елементи ідеології діяльності європейських профспілок. І це, звичайно, радує. Але ми ще далекі від створення Фонду солідарності профспілок, Загального страйкового Фонду тощо. А тільки це дасть реальну, а не формальну незалежність профспілкового руху в Україні.
- У будь-якому перебудовчому процесі є певні ризики. Чи можна пом’якшити їх вплив?
- Звичайно, ризики є. У великих профспілкових осередках може спостерігатися відтік профспілкового членства. Але, якщо Федерація профспілок України буде робити все можливе для прийняття в дію Закону України «Про колективні договори і угоди», в якому пункт 2 статті 17 передбачає, що працівники, які не є членами профспілки, сплачуватимуть первинній профспілковій організації компенсацію понесених витрат, пов’язаних з укладенням колдоговору та контролем за його виконанням (при цьому сума компенсації не буде меншою ніж сума внеску члена профспілки за останні 6 місяців), цей відтік буде незначним. До того ж централізація управлінських структур в профспілках покращить фінансування профспілкової вертикалі від Федерації профспілок України до первинної організації.
Легше буде здійснити й оновлення кадрів, залучити до профспілкової роботи молодих перспективних людей, які зможуть не на папері, а на ділі, дійти до кожної профспілкової організації і тримати руку на пульсі життя кожного галузевого осередку. В кінцевому підсумку виграють рядові працівники, які в профспілці знайдуть реальний захист своїх трудових інтересів, соціальні гарантії, правовий супровід. Така профспілка буде спроможною на рівних вести переговори з власником, випереджено працювати на убезпечення виникнення конфліктних ситуацій в колективах.
- Миколо Харитоновичу, Ви доклали чимало зусиль для того, щоб консолідувати на рівні області профспілковийрух і залучили в обласне територіальне об’єднання такі великі організації як обласна землевпорядна служба, профспілка «Інновація» та інші. Разом з тим, наші промислові гіганти, такі як ПАТ «Рівнеазот», Рівненська АЕС, поки не входять у Федерацію профспілок області. Чи в цій справі взагалі можливий компроміс?
- Ця робота продовжується, і в кожній конкретній організації знаходиться на певному етапі узгодження. До речі, до однієї з пропозицій до проекту стратегії модернізації Федерації профспілок України ми віднесли ідею консолідації на рівні областей і обов’язковість всіх профспілкових осередків входити в територіальні профоб’єднання. Бо без цього важко пояснити пересічній людині, чому, скажімо, підписантами Регіональної угоди в області не є найпотужніші профспілкові організації. Адже їх інтереси повною мірою повинні бути відображені в тексті такого значущого документа як Регіональна угода.
Отже, як бачите, ідей, спрямованих на реформування профспілок, у самих профспілківців дуже багато. Треба вибрати найсуттєвіші й найголовніші та втілити їх у життя, з тим, щоб кожний з працюючих на собі відчув реальний посилений вплив профспілок на захист його трудових і соціальних прав.
• Жанна Арсенічева
