Про роль особистості в історії сказано дуже багато. І хто б що не говорив, але її таки не варто применшувати. От, скажімо, якби героя нашої сьогоднішньої розповіді у січні 1998 року, у віці 54 років, не обрали головою тодішнього колгоспу у Розважі, що на Острожчині, то на сьогодні господарства вже могло б і не бути.
Сьогодні ювіляр, який керує господарством і в такому поважному віці, поділився з нами найпам’ятнішими моментами свого життя, розповів про те, за що переживає, про що мріє і що не дає йому спокою.
Пообіцяв єдине – дисципліну!
– Я вам нічого не можу пообіцяти окрім дисципліни, – сказав Петро Ягодка, коли його кандидатуру представляли на посаду голови.
Зал вибухнув аплодисментами і вигуками: «Правильно!» Через відсутність дисципліни в колишньому Острозькому районі зникло не одне господарство. І в Розважі на момент обрання Петра Івановича головою колгоспу дисципліна теж шкутильгала. Можна сказати, що наче у воду дивився. Щойно вдалося покращити ситуацію з дисципліною, справи у господарстві пішли вгору.
Із відчуттям голоду знайомий із дитинства
Він, як і багато хто з повоєнного покоління, знає справжню ціну хліба, бо в дитинстві неодноразово доводилося відчувати голод.
– Не раз пригадую, як мама давала мені в школу окраєць хліба і до перерви я його, сидячи на останній парті, відщипував і з’їдав. Весь час хотілося їсти. Я цього не приховую. Було дуже важко. Коли мені виповнилося 9 років, то тато купив теличку для домашнього господарства, – пригадує ювіляр.
Із того часу в чоловіка і любов до тваринництва. Після армії пішов вчитися на ветеринарного фельдшера, а потім уже й на лікаря. Так із сільським господарством, з тваринництвом пов’язав усе своє життя.
– Коли було найважче? – запитую.
– 1998 рік був, напевно, найскладнішим. Не було, як то кажуть, ні на полі, ні в коморі. У коморі було аж 30 тонн зерна і під шумок із виборами голови вже і його почали вивозити. Тож довелося негайно опломбувати комору і почати наводити порядок. З окремими ділками, які розглядали господарство виключно як джерело для наживи, довелося розпрощатися.
– Як зберегли господарство?
– Хочете розкажу, як ми зберегли це господарство? Під час розпаювання я пообіцяв людям, що кожному вділю стільки землі за селом, скільки він захоче на одній із площ, щоб вони не рвали по живому земельні масиви. Так і зробив, охочі взялися самотужки обробляти свої паї, але через рік-другий написали заяви і передали їх в оренду господарству. Бо самому обробляти не лише невигідно, але й затратно. Тобто у нас великі земельні площі не були пошматовані пайовиками, тож є можливість працювати, – розповів Петро Ягодка.
Під час нашого виїзду в поле у Петра Івановича, який був за кермом, задзвенів телефон. Співрозмовник цікавився, чи продає господарство бички на забій, і коли, здавалося б, уже узгодили ціну, попросив надіслати йому по вайберу фото та відео тварин.
– Ну ви скажіть, до чого ж бувають дивні люди! Кажу йому, що бички вагою понад 350 кілограмів, то хіба не зрозуміло, що вони великі? Немає мені часу, щоб фотографувати, знімати та відправляти відео, – каже Петро Іванович.
Після реформування розпочалася нова епоха
У 2000-му відбулася реорганізація, і на базі КСП було створено СГПП «Розвазьке». Петро Іванович і сьогодні переконаний, що реформувати колгоспи треба було, бо вони не мали жодних перспектив. Переважна більшість керівників господарств займалася власними справами, їздили вітати одне одного з днями народження, ювілеями тощо. Інша справа, що здебільшого реформа призвела до повного знищення колгоспів, а цього можна було б уникнути. Адже у Розважі після реформи розпочалася нова епоха в розвитку як господарства, так і села.
Крок за кроком господарство оживало. Почало приносити прибутки не лише землеробство, але й тваринництво, зокрема молочне стадо, а згодом і переробка.
– Сьогодні в господарстві є понад 350 дійних корів, які щодня приносять у бюджет «Розвазького», так би мовити, живі кошти. У корівниках встановили сучасні молочні лінії, де мінімізовано контакт людини із сировиною. Із 2009 року підприємство є племзаводом із розведення чорно-рябої молочної породи. Триває постійна робота над покращенням якості стада. Продуктивність складає 5000 літрів молока на корову в рік. Це, звичайно, не космічні показники, але вони дають можливість ефективно господарювати. Повністю оновили техніку, з’явилося чимало сучасних господарських будівель та складських приміщень, – ділиться Петро Ягодка.
Розвазький хліб – це вже бренд
– Вирішили організувати свою пекарню, щоб реалізовувати хліб у довколишніх населених пунктах та в Рівному. Нині розвазький хліб знають далеко за межами села не лише тому, що він смачний, а ще й тому, що він безпечний для здоров’я – може черствіти тиждень і не покривається цвіллю всіх кольорів райдуги, як продукція деяких розхвалених виробників. У пекарні випікають духмяний дешевий хліб і хлібобулочні вироби з дотриманням колишніх технологій та традицій якості. Асортимент різноманітний: хліб житній, круглий, квадратний, струдель, батон, пампушки, булочки,
А ще СГПП «Розвазьке» реалізовує фізичним та юридичним особам цукор, борошно і різні види круп, надає сільськогосподарські послуги.
Соціальна місія «Розвазького»
За час роботи сільгосппідприємства значно поліпшилася соціально-культурна сфера села. Підприємство надає відчутну допомогу школам, дитячим садочкам, будинкам культури, храму ПЦУ, художнім колективам, театральним гурткам, футбольним та іншим спортивним командам. Підтримуються в належному стані дороги. За кошти «Розвазького» облагороджено місцеве джерело, придбана і встановлена огорожа на кладовищі.
– За що болить душа? – цікавлюся.
– Болить мені душа за одну справу. У нас 10 односельчан загинули в російсько-українській війні. Звертався і до старости, і в міську раду, мовляв, хлопці і дівчата, давайте увіковічнимо пам’ять про наших воїнів-односельчан, виготовте документацію, а я все профінансую, бо мені цими справами займатися ніколи. Але не бачу якогось руху в цьому напрямі, тому дуже болить душа. А ще часто згадую свого внука Сергія, який трагічно загинув у автомобільній аварії півтора року тому.
Уболіває Петро Іванович і за здоров’я своєї половинки, берегині сімейного роду Надії Михайлівни, яка після інсульту вже кілька місяців перебуває на реабілітації.
– Не можу дочекатися, коли вона знову повернеться додому і, як завжди, зустрічатиме мене з роботи, – каже ювіляр.
Приклад успішного сімейного агробізнесу
Нині ПСГП «Розвазьке» – це гарний приклад сімейного агробізнесу. Активну участь у діяльності сільгосппідприємства беруть діти Петра Івановича – син Тарас та донька Ганна, зять Анатолій.
– Іра, Тарасова дружина, теж завжди поруч, багато сил і часу віддає храму ПЦУ у Розважі, займається з дітками з недільної школи. Донька Юля працює в НУВГП, а найстарший син Юрій – Острозький міський голова. Колись ви писали матеріал під назвою «Щастя батьківське, коли діти поруч». Сьогодні я перефразував би цей вислів так: «Щастя батьківське, коли діти зайняті улюбленою справою», – каже Петро Ягодка.
– Яку мрію маєте, – цікавлюся у ювіляра насамкінець нашого спілкування.
– Не знаю, чи то тягне аж на цілу мрію, але маю бажання зробити сучасним адміністративний офіс господарства, тобто надбудувати другий поверх із легких матеріалів.
– А які людські якості цінуєте найбільше?
– Найбільше ціную в людині справедливість, коли вона чинить по честі і по совісті, – відповідає.
До речі, з ініціативи Петра Івановича серед працівників господарства організували аматорський хор, який набув статусу народного. Їздили на гастролі і виступали з великим успіхом у Франції, Польщі, Білорусі. Зараз хор не збирається – війна, але вірять у те, що невдовзі обов’язково заспівають.
• Василь Бурченя
