Батькам чемпіона світу – уклін доземний земляків!
Новина ця вже другий тиждень на слуху в сотень наших земляків. 18-річний уродженець Радивилова Назар Парніцький у Данії здобув впевнену перемогу в фінальному етапі молодіжного чемпіонату світу SGP2, ставши юніорським чемпіоном світу зі спідвею! Слова найщиріших вітань хотілося б насамперед адресувати батькам чемпіона.
Вже й не згадати достеменно, коли Петро вперше завітав у редакцію районного тижневика «Сурми Радзивілів». Втім, можна орієнтовно прикинути. Його старшому синові Назарчику тоді було десь чотири-п’ять років. Себто, тринадцять-чотирнадцять років тому. Саме відтоді, за активної участі батька, ми здійснювали послідовну і постійну медійну підтримку юного спортсмена в газеті.
Чому саме на нашому друкованому виданні(на той час у райцентрі виходило три газети) зупинив свій вибір Петро Парніцький, міг би пригадати він сам. Але неодноразові спроби зв’язатися з ним після вражаючого успіху Назара у Данії, через месенджер, вайбер, ватсап, не привели до успіху. Думаю, батькові і синові у ці дні не до маленької газети: є з ким ділитися секретами перемоги. У сусідній Польщі, де вони зараз проживають…
«Була у хлопця мрія…» - такий незамислуватий зачин неодноразово використовували газетярі у своїх замальовках та нарисах про представників самого широкого кола професій. Скористаюся цим «штампом» і я. Але… «Була у хлопця мрія…» - це про мрію не сина, а батька. Ще хлопцем мріяв Петро про мотоспорт. Та мрія так і лишалася мрією. Хоча б, здавалося, до її втілення – крок, півкроку…
Приблизно піввіку тому в тодішньому Червоноармійську, в районній організації з абревіатурою ДТСААФ (добровільне товариство сприяння армії, авіації та флоту) з’явилась секція мотоспорту. Старожили міста добре пам’ятають успішні виступи на змаганнях різного рівня, районних та міських святкових заходах визнаного лідера цієї секції Валерія Авдасьєва. Молодий Петро Парніцький свого часу став у нього механіком. Достеменно вивчив найдрібніші ньюанси різних класів двоколісних ревучих машин, Доводив до ума здавалось би повністю безнадійну техніку, що дісталася спортивному клубу в спадщину від епохи попередньої держави. Роки минали, Петро одружився, вже й діти народилися, на сьогодні трійко. Не випадало, ніби, батькові ризикувати здоров’ям, а то й життям, задля шаленої юначої мрії. Та він зумів її втілити. У спортивній кар’єрі сина Назара.
Не відкрию америк, кажучи, що самі заняття мотоспортом, як і іншими технічними видами спорту - річ доволі дороговартісна. Техніка, спорядження, екіпіровка – все це вимагає грошей. І то чималеньких. А звідкіля їм було взятися в сім’ї з більш ніж скромними статками? Та ще у на початку двотисячних, коли більшість громадян в нашій державі дбали насамперед про саме-саме найнеобхідніше?
Лише Господь та сам Петро відають, скільки фізичних та моральних зусиль, часто принижень довелося докласти і пережити, щоб забезпечити сина усім необхідним для регулярних тренувань та відповідальних змагань. Не день, не місяць. З року в рік батько докладав надзусиль, аби здобути пальне, обновити модель синового сталевого коника, його екіпіровку, оплатити участь в престижних поєдинках у різних регіонах нашої держави. А після їх завершення завжди знаходив хвильку часу, щоб завітати до редакції, поділитися новою радістю з читачами-земляками. І обов'язково через «Сурми Радзивілів» висловити щиру подяку кожному керівнику приватного чи державного підприємства, організації, установи, які фінансово або матеріально забезпечили можливість участі юного спортсмена у цих важливих поєдинках. Фактично ж він дякував кожному жителю громади.
Результати Назара росли разом з ним. Із напівіграшкового дитячого мотоцикла, хлопчина, котрого кілька років поспіль іменували не інакше як «наймолодший учасник змагань», пересів на дорослу модель. І завжди, і всюди поруч був батько. Налаштовував техніку, від якої значною мірою залежав успіх виступів сина, радив, підтримував у неминучі миті тимчасових невдач, додаючи оптимізму і віри у перемогу.
Перепрошую, шановні читачі, я зовсім не забув про матір юного спортсмена. Про ту, що надійно «забезпечувала тили» кожної чергової перемоги сина. Пані Маріє, уклін Вам доземний за самозреченість, терплячість, витримку, всебічну і всеосяжну підтримку сина й чоловіка. Назвати Вас пафосно справжньою Берегинею – нічого не сказати. Небагато, ой не багато, жінок здатні дійти такого рівня розуміння та порозуміння зі своєю половинкою щодо шляхів і напрямків виховання нащадків, як це демонструєте ви своєю повсякденною невтомною, ніби й непомітною працею. Значна частина жіноцтва, через скандали чи й істерику, ніяк не може відпустити чоловіків навіть на банальну риболовлю чи полювання… Можна лише уявити стан жіночої душі у ті хвилюючі миті, коли рідна кровинка у тебе на очах неодноразово ризикує здоров’ям заради спортивного успіху. Честь Вам і хвала!
Супроводжуючи сина на мотогонках, Петро прискіпливо вивчав умови організації змагань, до найдрібніших ньюансів, у різних регіонах України. Наслідком став грандіозний проект проведення таких змагань на теренах Радивилівщини. Це стало можливим, будьмо щирими, за всебічної підтримки ідеї міською радою, її багаторічним керівником Миколою Карапетяном. Порадившись, разом обрали місцину для змагань мотокросменів, зі складним природним рельєфом, поблизу села Підлипки Підзамчівського старостинства Радивилівської громади. Аби довести її до належних спортивних умов, була залучена землерийна та інша техніка. Подбали про все – побутові зручності для учасників турнірів, харчування, медичне обслуговування, роздрібну торгівлю, служби безпеки. Хто був на цих змаганнях, а це сотні і сотні наших земляків, не дадуть збрехати – незабутні враження від грандіозності подій та радості перемог назавжди залишаться в нашій пам’яті.
Навіть найбільший алмаз, аби стати справжнім діамантом, потребує огранки. Мабуть, це певного часу чітко усвідомив і Петро. Можна лише пофантазувати щодо перебігу сімейної ради з приводу одного з найважливіших її рішень. Але факт залишається фактом. Заради подальшого спортивного розвитку та вдосконалення талантів Назара сім’я переселилася в обласний центр. А хлопець почав потужно гасати по гаревій доріжці Рівненському мототреку, демонструючи у новій іпостасі мотогонщика все кращі результати.
Готуючи нинішню публікацію, заглянув у Вікіпедію: у чому ж різниця між гонками природною місцевістю і змаганнями на мототреку? Як для кого, а для мене стали маленьким відкриттям оці рядки: «…Мотоцикли для спідвею мають особливу конструкцію, і напр. у них немає ні коробки передач, ні гальм.». А як же спідвеїсти долають круті повороти? Гальмують…лівою ногою. Озутою в черевик зі сталевою підошвою! Саме цю техніку їзди наполегливо освоював юний Назар Парніцький на новому етапі своєї спортивної кар’єри.
Наведу повідомлення з цього періоду спортивної кар’єри молодого радивилівця: «Юний рівненський спідвеїст Назар Парніцький сенсаційно дебютував в міжнародних змаганнях у Польщі»
Юлія Бондарева - 21 Вересня, 2022
Вихованець рівненського спідвею Назар Парніцький сенсаційно дебютував в міжнародних змаганнях у Польщі, посівши друге місце у черговому раунді NICE CUP.
Про це інформує ГО «Клуб вболівальників рівненського спідвею».
У своїй групі Назар Парніцький посів друге місце із 11-ма набраними пунктами (3,3,2,3), а вже у фіналі, намагаючись пресувати лідера заїзду до самісінького фінішу, гонщик, якому зовсім скоро виповниться 16 років, привіз срібні нагороди змагань. Перемогу здобув вихованець місцевого Apator Toru? Матеуш Аффелт.
Свій шлях у спідвеї Назар Парніцький розпочав у складі «Рівненського міського спортивно-технічного клубу», ставши у 2017 році чемпіоном України у класі мотоциклів 125 см куб.2».
А ось повідомлення про черговий етап спортивного зростання молодого таланту: «16-річний рівнянин - зірка польського спідвею»
03.05.23
• Владислав Стецюк
Юний гонщик з Рівного, підкорює польський професійний спідвей. Назар Парніцький, якому 16 років, дебютував у Екстралізі - найпрестижншій спідвейній лізі Польщі. Став переможцем у двох заїздах.
Так Назар Парніцкий дебютував у польській Екстралізі зі спідвею. Йому всього 16-ть та у двох заїздах професійної ліги зміг здобути першість серед досвідчених гонщиків.
Попри чудовий дебют, Назар не виділяє себе серед інших гравців.
Назар виступав у молодіжній команді "Унія" та через травму одного з гонщиків основи, дебютував у Екстралізі.
Успіху Назара Парніцького радіє і менеджер клубу, Пьотр Барон. Гадає, у юного спортсмена велике майбутнє. У команді "Унія", Назар виступає від початку повномасштабного вторгнення. Після вдалого дебюту в Екстралізі, юний гонщик - зірка польських спортивних видань та улюбленець вболівальників».
І знову поруч з Назаром батько, мама, вся його сім’я. Ділять навпіл радощі та невдачі. Вживаються в умови вимушеного перебування хоч у сусідній, але все ж чужій країні. Важливий штрих: виступаючи за польський спортивний клуб, хлопець, без лишнього пафосу, демонструє на кожному змаганні, що він – громадянин України, українець. Це надзвичайно важливо у час повномасштабного вторгнення московських окупантів.
Через кілька днів після тріумфальної перемоги і здобуття звання чемпіона світу нашим земляком, я вирішив переглянути більше десятка постів з цього приводу в інтернет-групах. Зосередив увагу на коментарях. Сотні вітальних листівок та мемчиків, слова щирого захоплення та подяк від земляків Назару Парніцькому. І …всього дві подяки адресовані батькам чемпіона. Ось вони: «Люба Савчук
Подяка батькам, за вихованная сина
• Анна Бурмай Бодрова
Молодець! Мамина і татова гордість. А також гордість Радивилова».
Отож хочу, щоб нинішня публікація розглядалась як колективна подяка від усіх передплатників та читачів нашого тижневика батькам нашого юного чемпіона. А завершу розповідь постом з персональної сторінки Назара Парніцького:
«Неймовірні емоції після нічної боротьби у Войєнсі
Здобуваю титул Індивідуального чемпіона світу серед юніорів
Особлива подяка всім вболівальникам з України
Ваша підтримка дає мені силу і мотивацію їхати далі
FIM Speedway Grand Prix
#NazarParnitskyi #SGP2 #Speedway #Champion».
• Підготував Володимир Мартинюк
Фото з архіву редакції
